.Події останніх днів наочно засвідчують: Україна впевнено крокує шляхом
установлення в ній «гібридного» режиму. «Гібридного» не у сенсі
поєднання демократії й авторитаризму, а в розумінні схрещення
білоруської і російської владних конструкцій із донецькою
кримінально-неосовєтською домішкою. При цьому від демократії залишаються
тільки гучні гасла, назви інституцій та статті Конституції, об яку
влада постійно витирає ноги. А от авторитаризм із відверто
неототалітарно-кримінальним присмаком (ані в Білорусі, ані в Росії немає
політичної сили такого ґатунку, як Партія регіонів, яка не є простим
доважком до «лідера» та його неформальної команди) реально відчутний
повсюдно. І не самі лише політично заангажовані громадяни його
відчувають на своїй шкурі, а й майже всі ті, хто стикався із
правоохоронними (чи це слово треба завжди ставити у лапки?) органами,
судовою системою, місцевими держадміністраціями і провладними
«козацькими» організаціями. Все знизу догори і згори донизу «схоплене»,
відтак майже немає шансів захистити свої інтереси, якщо ти став поперек
дороги комусь із «господарів» чудового нового світу чи їхніх пахолків.
.
Прикладів цього вистачає. «Київська вчителька Ніна Москаленко програла
апеляційний суд, пов’язаний з рейдерським захопленням її землі та
житла». Така інформація пройшла у ЗМІ в першій половині лютого 2013
року. Сама жінка пережила кілька рейдерських нападів, її вікна били, її
намагалися звільнити з роботи. Адже її будиночок розташований на
елітному Печерську. Невідомо, хто точно хоче прибрати до рук власність
учительки – чи один депутат-регіонал, чи аж два міліцейські генерали,
але факт є фактом: проти жінки порушена кримінальна справа за «побиття»
рейдера, котрий увірвався до її житла. Справу веде суддя Віктор Кицюк,
котрий одночасно бере участь у «справі Євгена Щербаня» та «справі Юрія
Луценка». Чи потрібно тут щось коментувати?
Ще красномовніша ситуація – з екс-депутатом Віктором Лозінським. Йому Вищий спеціалізований суд у кримінальних та цивільних справах 25 березня не лише зменшив термін ув’язнення на чотири роки, а й зняв з нього звинувачення у вбивстві (у 2009 році від дій Лозінського загинув Валерій Олійник), кваліфікувавши його вчинок як «хуліганство». Тепер екс-депутат, виявляється, може отримати умовно-дострокове звільнення вже у 2017 році. Вийти одночасно з тими свободівцями, які кидали сніжки у депутатів-«регіоналів» 2 квітня біля Верховної Ради – бо ж, як повідомив речник столичної міліції Ігор Михалко, юнакам (за тією ж статтею «хуліганство») загрожує чотири роки ув’язнення. Рівноправність…
«Кинуть лохів» – і зарубіжних, і вітчизняних – за будь-яку ціну
Реакція світу та власних співгромадян на ці «дрібниці» чинну в Україні владу не обходить. Ба більше: ця влада просто-таки демонстративно влаштовує подібні ескапади, щоразу засвідчуючи: вона діятиме так, як захоче. Крапка. Скажімо, суддя Європейського суду з прав людини Станіслав Шевчук заявив, що Україна досі не виконала 95% рішень, ухвалених щодо неї цим судом. Це демонстрація? Безумовно. Адресована і Європі, і українцям: захисту від нашої самодержавної сваволі немає і бути не може.
А взяття штурмом увечері 4 квітня сотнею кремезних молодиків приміщення фонду «Ізоляція» в Донецьку і зрив конференції, яка проходила там у рамках Днів Америки у так званій «шахтарській столиці»? Чи не для того це було зроблено, щоб показати «клятим американцям», хто у домі хазяїн? Ясна річ, у Донецьку нічого подібного без прямої підтримки влади статися не могло. А для більшого понту молодики зі спортивними статурами виступали від імені організації «Спілка шахтарів-інвалідів та постраждалих на підприємствах Донецької області».
У цьому контексті «виїзне» засідання депутатів-регіоналів і комуністів набуває особливого значення. Не зумівши здобути більшість депутатів на виборах, Партія регіонів узялася до згуртування навколо себе «незалежних» мажоритарників та залучення (назвімо це так) «тушок» з опозиції, тобто до свідомого й цілеспрямованого перекроювання вилевиявлення українського народу. «Я думаю, це тільки початок, і ще два десятки депутатів вийде з цієї фракції», – заявив Михайло Чечетов. Той самий, котрий у Верховній Раді минулого скликання диригував антиконституційними голосуваннями, коли 50 нардепів тиснули на 250 кнопок, і котрий свого часу, головуючи у Фонді держмайна, продав «Криворіжсталь» уп’ятеро дешевше, ніж вона коштувала. Інакше кажучи, курс владою взятий на остаточне знищення парламентаризму, на закріплення за Радою статусу «декоративного парламенту».
Показовим у цьому плані є діалог в ефірі «ТВі» між колишнім міністром юстиції Сергієм Головатим і «регіоналом» Миколою Левченком.
«Сьогодні відбулося щось, що жодним чином не відповідає закону про регламент. Те, що на це пішов Рибак як голова Верховної Ради, і комуніст Калєтнік, вони вже з завтрашнього дня не мають права бути головою і заступником голови Верховної Ради. І опозиція має на цьому стояти», – заявив Головатий і додав про кримінальну відповідальність ініціаторів цих дій. Левченко ж відповів: «Я відчуваю, що ви добре розбираєтеся в законі, але це не цікавить людей. Ми зібралися, щоб прийняти рішення в інтересах простих українців».
При цьому депутатів-опозиціонерів на цю «сесію» просто не пустили, і чи справді там була більшість, яка голосувала за ці «інтереси» – невідомо. Ба більше: насправді, за свідченням голови комітету Верховної Ради з боротьби з організованою злочинністю і корупцією Віктора Чумака, «за лаштунками політичного шоу так звана більшість протягнула кілька корупційних законопроектів, які б за нормальних умов навряд чи були б парламентом проголосовані». В тому числі таких, які призведуть до подорожчання в кілька разів імпортних ліків.
Можна констатувати, що в плані демонстративного нехтування інтересів цих-от «простих українців» команда Януковича пішла значно далі і Путіна, і Лукашенка, і навіть Брежнєва з Хрущовим; аналогії тут можна провести хіба що з останніми роками правління Чаушеску, коли апетити владної «сім’ї» та її цинізм неухильно зростали на тлі зубожіння і безправ’я народних мас.
Але, як бачимо хоча б із законопроекту про нову схему держзакупівель, різке зростання ціни імпортних ліків для багатьох категорій хворих не обходить «партію влади» – вона переконана, що народ не збунтується. А якщо і будуть протести, то на них найдуть управу. Силову і судову.
Хто стоїть за власноручною делегітимізацією режиму?
Навіщо ж чинна влада, передусім в особі Віктора Януковича, наполегливо і послідовно делегалізує та делегітимізує себе? Бо ж постійні, систематичні та – знов-таки доводиться вживати цей термін – демонстративні порушення як Конституції й законів, так і зовнішньополітичних зобов’язань, узятих на себе в рамках європейської інтеграції, вивели вже режим «донецьких» за межі не тільки правового поля, а й підтримки з боку власного електорату? Нагадаю, що навіть за офіційними даними, до яких з боку незалежних спостерігачів є серйозні претензії, в Донецькій області на торішніх виборах до Верховної Ради проголосувало тільки 40% виборців. І то – проголосувало значною мірою не за переконаннями, під тиском з боку владних структур та «братків».
Отож якщо сьогодні чинна влада чхає навіть на своїх виборців, це означає, що вона більше не збирається проводити жодні біль-менш демократичні вибори. Не проводити ніколи. Декоративний парламент (це не метафора, а термін сучасної політичної науки), суд та прокуратура як репресивні важелі режиму, «правоохоронні» органи, різного роду «козаки» й «інваліди» як номінально «незалежні» і «непідконтрольні» загони штурмовиків… І з усім цим вантажем режим Януковича й він особисто прагнуть – якщо вірити заявам – інтегрувати Україну до об’єднаної Європи…
Перше, що спадає при цьому на думку – та вони там «нагорі» просто хворі, і причому тяжко, якщо вважають, що Європа все це проковтне і промовчить. Хоча… Ми вже чуємо голоси західних експертів, що Янукович, мовляв, має втрутитися у роботу парламенту і помирити обидві його частини. Наче не під крилом і не за вказівкою Віктора Януковича відбувалося «виїзне засідання», наче Партія регіонів – це щось окреме від адміністрації глави держави…
Та все ж не всі західні експерти й політики вірять у «непорочного В. Ф.».
Три інші варіанти, які пояснюють дії чинної влади зі своєї делегітимізації, не менш, сказати б, пікантні. Отже:
а) владою, включно з самим Януковичем, уміло і послідовно маніпулюють московські ляльководи задля її дискредитації і заміни своїми людьми, що матиме наслідком включення України до Митного союзу, ЄЕП тощо;
б) ідіотизм і непрофесійність влади – це один чинник, маніпуляція – інший, вони накладаються один на одного і взаємно підсилюють один одного;
в) існує домовленість Януковича чи когось високопоставленого із владної команди з Путіним – ми, мовляв, будемо «під вами» і проти Європи, але ви нам дайте безмежну внутрішню свободу дій і гарантуйте наші статки.
За будь-яких обставин «партія влади» та «сім’я» прагнуть увічнення свого панування та ствердження беззаконня як закону своєї діяльності. Для досягнення цього замало самих тільки репресій і зменшення до мінімуму можливостей політичної опозиції – потрібна деінтелектуалізація країни та витиснення за її межі найбільш активного та проєвропейськи налаштованого населення.
Заходи в цьому напрямі здійснюються. Не випадково 2013 року фінансування науки вперше за роки незалежності впало нижче за 0,3% ВВП. Це вже не Європа; це показник, характерний для Африки, і то не всієї, а лише для слаборозвинених держав цього континенту. І не випадково відомий американський неурядовий інститут опитування громадської думки – Фонд Ґеллапа – зафіксував в Україні високий рівень налаштування на еміграцію – 21% опитаних за середнього рівня у 15% по 12 пострадянських державах.
А й справді, виїде бунтівна молодь, виїдуть «западенці», то чи не полегшиться життя тих, хто при владі? Адже статки «сім’ї» та провладних олігархів ґрунтуються на низькотехнологічних галузях промисловості та сільського господарства, а вітчизняна наука, освіта й медицина їм не потрібні.
Що ж, навіть у разі крайньої дурості владної команди чи маніпулювання нею з боку «кремлівських чекістів» певні дивіденди Віктор Янукович та його команда впродовж якогось часу матимуть. Передусім тому, що українці зі зрозумілих причин сьогодні не готові йти на барикади – йти у прямому, а не метафоричному сенсі слова, бо інших шляхів зміни режиму наразі не видно. Але стратегічний програш Януковича та його команди також неминучий – рано чи пізно, але і в силу геополітичних, і в силу внутрішніх обставин, коли в Україні з’явиться опозиція, на тлі якої «Свобода» виглядатиме ліберально.
Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
Радіо Свобода
.
Прикладів цього вистачає. «Київська вчителька Ніна Москаленко програла
апеляційний суд, пов’язаний з рейдерським захопленням її землі та
житла». Така інформація пройшла у ЗМІ в першій половині лютого 2013
року. Сама жінка пережила кілька рейдерських нападів, її вікна били, її
намагалися звільнити з роботи. Адже її будиночок розташований на
елітному Печерську. Невідомо, хто точно хоче прибрати до рук власність
учительки – чи один депутат-регіонал, чи аж два міліцейські генерали,
але факт є фактом: проти жінки порушена кримінальна справа за «побиття»
рейдера, котрий увірвався до її житла. Справу веде суддя Віктор Кицюк,
котрий одночасно бере участь у «справі Євгена Щербаня» та «справі Юрія
Луценка». Чи потрібно тут щось коментувати?Ще красномовніша ситуація – з екс-депутатом Віктором Лозінським. Йому Вищий спеціалізований суд у кримінальних та цивільних справах 25 березня не лише зменшив термін ув’язнення на чотири роки, а й зняв з нього звинувачення у вбивстві (у 2009 році від дій Лозінського загинув Валерій Олійник), кваліфікувавши його вчинок як «хуліганство». Тепер екс-депутат, виявляється, може отримати умовно-дострокове звільнення вже у 2017 році. Вийти одночасно з тими свободівцями, які кидали сніжки у депутатів-«регіоналів» 2 квітня біля Верховної Ради – бо ж, як повідомив речник столичної міліції Ігор Михалко, юнакам (за тією ж статтею «хуліганство») загрожує чотири роки ув’язнення. Рівноправність…
«Кинуть лохів» – і зарубіжних, і вітчизняних – за будь-яку ціну
Реакція світу та власних співгромадян на ці «дрібниці» чинну в Україні владу не обходить. Ба більше: ця влада просто-таки демонстративно влаштовує подібні ескапади, щоразу засвідчуючи: вона діятиме так, як захоче. Крапка. Скажімо, суддя Європейського суду з прав людини Станіслав Шевчук заявив, що Україна досі не виконала 95% рішень, ухвалених щодо неї цим судом. Це демонстрація? Безумовно. Адресована і Європі, і українцям: захисту від нашої самодержавної сваволі немає і бути не може.
А взяття штурмом увечері 4 квітня сотнею кремезних молодиків приміщення фонду «Ізоляція» в Донецьку і зрив конференції, яка проходила там у рамках Днів Америки у так званій «шахтарській столиці»? Чи не для того це було зроблено, щоб показати «клятим американцям», хто у домі хазяїн? Ясна річ, у Донецьку нічого подібного без прямої підтримки влади статися не могло. А для більшого понту молодики зі спортивними статурами виступали від імені організації «Спілка шахтарів-інвалідів та постраждалих на підприємствах Донецької області».
У цьому контексті «виїзне» засідання депутатів-регіоналів і комуністів набуває особливого значення. Не зумівши здобути більшість депутатів на виборах, Партія регіонів узялася до згуртування навколо себе «незалежних» мажоритарників та залучення (назвімо це так) «тушок» з опозиції, тобто до свідомого й цілеспрямованого перекроювання вилевиявлення українського народу. «Я думаю, це тільки початок, і ще два десятки депутатів вийде з цієї фракції», – заявив Михайло Чечетов. Той самий, котрий у Верховній Раді минулого скликання диригував антиконституційними голосуваннями, коли 50 нардепів тиснули на 250 кнопок, і котрий свого часу, головуючи у Фонді держмайна, продав «Криворіжсталь» уп’ятеро дешевше, ніж вона коштувала. Інакше кажучи, курс владою взятий на остаточне знищення парламентаризму, на закріплення за Радою статусу «декоративного парламенту».
Показовим у цьому плані є діалог в ефірі «ТВі» між колишнім міністром юстиції Сергієм Головатим і «регіоналом» Миколою Левченком.
«Сьогодні відбулося щось, що жодним чином не відповідає закону про регламент. Те, що на це пішов Рибак як голова Верховної Ради, і комуніст Калєтнік, вони вже з завтрашнього дня не мають права бути головою і заступником голови Верховної Ради. І опозиція має на цьому стояти», – заявив Головатий і додав про кримінальну відповідальність ініціаторів цих дій. Левченко ж відповів: «Я відчуваю, що ви добре розбираєтеся в законі, але це не цікавить людей. Ми зібралися, щоб прийняти рішення в інтересах простих українців».
При цьому депутатів-опозиціонерів на цю «сесію» просто не пустили, і чи справді там була більшість, яка голосувала за ці «інтереси» – невідомо. Ба більше: насправді, за свідченням голови комітету Верховної Ради з боротьби з організованою злочинністю і корупцією Віктора Чумака, «за лаштунками політичного шоу так звана більшість протягнула кілька корупційних законопроектів, які б за нормальних умов навряд чи були б парламентом проголосовані». В тому числі таких, які призведуть до подорожчання в кілька разів імпортних ліків.
Можна констатувати, що в плані демонстративного нехтування інтересів цих-от «простих українців» команда Януковича пішла значно далі і Путіна, і Лукашенка, і навіть Брежнєва з Хрущовим; аналогії тут можна провести хіба що з останніми роками правління Чаушеску, коли апетити владної «сім’ї» та її цинізм неухильно зростали на тлі зубожіння і безправ’я народних мас.
Але, як бачимо хоча б із законопроекту про нову схему держзакупівель, різке зростання ціни імпортних ліків для багатьох категорій хворих не обходить «партію влади» – вона переконана, що народ не збунтується. А якщо і будуть протести, то на них найдуть управу. Силову і судову.
Хто стоїть за власноручною делегітимізацією режиму?
Навіщо ж чинна влада, передусім в особі Віктора Януковича, наполегливо і послідовно делегалізує та делегітимізує себе? Бо ж постійні, систематичні та – знов-таки доводиться вживати цей термін – демонстративні порушення як Конституції й законів, так і зовнішньополітичних зобов’язань, узятих на себе в рамках європейської інтеграції, вивели вже режим «донецьких» за межі не тільки правового поля, а й підтримки з боку власного електорату? Нагадаю, що навіть за офіційними даними, до яких з боку незалежних спостерігачів є серйозні претензії, в Донецькій області на торішніх виборах до Верховної Ради проголосувало тільки 40% виборців. І то – проголосувало значною мірою не за переконаннями, під тиском з боку владних структур та «братків».
Отож якщо сьогодні чинна влада чхає навіть на своїх виборців, це означає, що вона більше не збирається проводити жодні біль-менш демократичні вибори. Не проводити ніколи. Декоративний парламент (це не метафора, а термін сучасної політичної науки), суд та прокуратура як репресивні важелі режиму, «правоохоронні» органи, різного роду «козаки» й «інваліди» як номінально «незалежні» і «непідконтрольні» загони штурмовиків… І з усім цим вантажем режим Януковича й він особисто прагнуть – якщо вірити заявам – інтегрувати Україну до об’єднаної Європи…
Перше, що спадає при цьому на думку – та вони там «нагорі» просто хворі, і причому тяжко, якщо вважають, що Європа все це проковтне і промовчить. Хоча… Ми вже чуємо голоси західних експертів, що Янукович, мовляв, має втрутитися у роботу парламенту і помирити обидві його частини. Наче не під крилом і не за вказівкою Віктора Януковича відбувалося «виїзне засідання», наче Партія регіонів – це щось окреме від адміністрації глави держави…
Та все ж не всі західні експерти й політики вірять у «непорочного В. Ф.».
Три інші варіанти, які пояснюють дії чинної влади зі своєї делегітимізації, не менш, сказати б, пікантні. Отже:
а) владою, включно з самим Януковичем, уміло і послідовно маніпулюють московські ляльководи задля її дискредитації і заміни своїми людьми, що матиме наслідком включення України до Митного союзу, ЄЕП тощо;
б) ідіотизм і непрофесійність влади – це один чинник, маніпуляція – інший, вони накладаються один на одного і взаємно підсилюють один одного;
в) існує домовленість Януковича чи когось високопоставленого із владної команди з Путіним – ми, мовляв, будемо «під вами» і проти Європи, але ви нам дайте безмежну внутрішню свободу дій і гарантуйте наші статки.
За будь-яких обставин «партія влади» та «сім’я» прагнуть увічнення свого панування та ствердження беззаконня як закону своєї діяльності. Для досягнення цього замало самих тільки репресій і зменшення до мінімуму можливостей політичної опозиції – потрібна деінтелектуалізація країни та витиснення за її межі найбільш активного та проєвропейськи налаштованого населення.
Заходи в цьому напрямі здійснюються. Не випадково 2013 року фінансування науки вперше за роки незалежності впало нижче за 0,3% ВВП. Це вже не Європа; це показник, характерний для Африки, і то не всієї, а лише для слаборозвинених держав цього континенту. І не випадково відомий американський неурядовий інститут опитування громадської думки – Фонд Ґеллапа – зафіксував в Україні високий рівень налаштування на еміграцію – 21% опитаних за середнього рівня у 15% по 12 пострадянських державах.
А й справді, виїде бунтівна молодь, виїдуть «западенці», то чи не полегшиться життя тих, хто при владі? Адже статки «сім’ї» та провладних олігархів ґрунтуються на низькотехнологічних галузях промисловості та сільського господарства, а вітчизняна наука, освіта й медицина їм не потрібні.
Що ж, навіть у разі крайньої дурості владної команди чи маніпулювання нею з боку «кремлівських чекістів» певні дивіденди Віктор Янукович та його команда впродовж якогось часу матимуть. Передусім тому, що українці зі зрозумілих причин сьогодні не готові йти на барикади – йти у прямому, а не метафоричному сенсі слова, бо інших шляхів зміни режиму наразі не видно. Але стратегічний програш Януковича та його команди також неминучий – рано чи пізно, але і в силу геополітичних, і в силу внутрішніх обставин, коли в Україні з’явиться опозиція, на тлі якої «Свобода» виглядатиме ліберально.
Сергій Грабовський – кандидат філософських наук, член Асоціації українських письменників
Радіо Свобода
Комментариев нет:
Отправить комментарий