.
10 лютого 2012 року, впродовж роботи Шостого скликання Верховної ради України Сергій Ківалов проголосив про своє звернення до Генерального прокурора України, голови Київської міської державної адміністрації про недопущення приватизації та незаконного захоплення приміщень книгарні "Сяйво книги", розташованих за адресою: місто Київ, вулиця Червоноармійська, 6. Згідно з заявою Сергія Ківалова, провокацію готує якийсь депутат-опозиціонер, котрий, окрім того, планує облаштувати у захопленому та приватизованому за безцінь приміщенні книгарні офіс опозиційної партії.
Багатьох представників культурної спільноти вкрай здивувала ця «патріотично» налаштована реакція Голови Комітету з питань правосуддя ВР України на підготовку чергової рейдерської атаки на книгарню «Сяйво», адже ще не канула в Лету історія – «Гід культурологічних катастроф Києва – 2004» про рейдерське захоплення та повне знищення ще однієї київської книгарні «Мистецтво», до якого причетний «захисник української культури» Сергій Ківалов.
Минуло 20 днів з моменту гучної заяви, а Голова комітету з питань правосуддя вперто не має часу та бажання врешті відкрити таємницю «золотого ключика» - оголосити імена громадських діячів, що звернулись про допомогу саме до пана Ківалова, та публічно викрити опозиційну політичну силу, яка напередодні виборів у Парламент України вирішила прикрасити свій імідж у суспільстві сюжетом про чергове захоплення багатостраждальної книгарні «Сяйво». Адже історія боротьби трудового колективу книгарні з рейдерам-можновладцями понад два роки не сходить зі сторінок та блакитних екранів вітчизняних ЗМІ.
Тож ми вирішили звернутись за коментарем ситуації, що виникла, до заступника голови Комітету Верховної Ради з питань культури Ярослава Кендзьора, який не словом, а ділом багато років стоїть на варті культурних та історичних цінностей нашої держави.
70-річний Ярослав Кендзьор – один з трьох чинних парламентарів, які були депутатами всіх скликань Верховної Ради, починаючи з 1990 року. Весь цей період він працював у комітеті Верховної ради з питань культури і духовності, посідаючи посаду заступника голови комітету. Довго очолював львівський Рух, зрештою, у 2009-му був виключений з партії, як каже сам, за неприйняття дрейфу «тарасюківців» у бік Юлії Тимошенко. Сьогодні Кендзьор знайшов себе у складі партії «За Україну!» В’ячеслава Кириленка – політсили, яка, кажуть, має стати однією зі складових частин «нової демократичної партії». Тож саме тому і було поставлено декілька запитань:
10 лютого 2012 року з трибуни Верховної ради України депутат від Партії регіонів Сергій Ківалов проголосив про свої наміри стати на варті книгарні «Сяйво» та не допустити її чергового рейдерського захоплення. Чи вірите ви в щирість почуттів та прагнень пана Ківалова?
Звісна річ, мене дуже здивувала така «патріотична» реакція Сергія Ківалова. Це велике лукавство і велике фарисейство. Якось, в одному зі своїх виступів з трибуни Верховної Ради, я казав про те, що сьогоднішня влада мені нагадує таких собі новітніх конкістадорів, які прийшли на нашу землю й, розуміючи, що перебування їх достатньо обмежене, хочуть залишити після себе повне згарище. Що саме я мав на увазі: всім відомі історичні факти винищувальної діяльності іспанських конкістадорів, які, прибувши на землі Північної та Південної Америки, почали винищувати все: національні цінності тутешніх мешканців-індійців. Конкістадори відверто зневажали їхню культуру, релігію, все те, що асоціювалось із життям автентичного місцевого населення. Щось подібне сьогодні робить Партія регіонів, до лав якої належить великий український «патріот» Сергій Ківалов, вони постійно та послідовно намагаються знищити українську культуру та мову. Переписати мову, переписати українську історію.
Я працюю шість каденцій у Верховній раді, від 1990 року по сьогоднішній день, і постійно працюю в Парламентському комітеті з питань культури і духовності. Я є живим свідком того, що ми, в сьогоднішній каденції, постійно шукаємо методи задля створення опору українофобським зусиллям Ківалова, Симоненко, Колісниченко, Гринивецького, Луцького, їхнього протеже Табачника, всіх членів сьогоднішньої політичної більшості, задля того, щоб відбити їх атаки на нашу національну мову та історію. Замість плодотворної законодавчої праці в області української культури, духовності, українських національних пріоритетів колосальну частину зусиль наш комітет витрачає на боротьбу. Ми мусимо займатися руйнацією зусиль вищезазначених депутатів. Ківалов є одним з авторів та лобістів «Закону про мову», який зводиться до введення де факто «через вікно» другої державної мови – російської. Людина досі не знає української мови й пропонує двомовність. Оце як раз є ілюстрацією та свідченням його величезного лицемірства.
Я думаю, добре знаючи історію нашого народу, нашої Держави, знаючи, яку Голгофу вона пройшла, особливо у 20-му столітті, наш народ пережив ще більш страшніші часи, ніж діяльність сьогоднішніх конкістадорів. Ми витримаємо й це, ми виживемо. З часів правління Петра Першого, в період відновлення української державності, у Російській і Радянській імперії було зафіксовано близько 200 наказів про знищення української мови. Наприклад, міністр внутрішніх справ Російської імперії Валуєв писав в своєму наказі: «большинство малороссовъ сами весьма основательно доказываютъ, что никакого малороссійскаго языка не было, нЂтъ и быть не можетъ, и что нарЂчіе ихъ, употребляемое простонародьемъ, есть тотъ же русскій языкь, только испорченный вліяніемъ на него Польши…». Сьогодні в Україні ми бачимо послідовників цієї політики. Вони відверті українофоби, які навіть не визнають культури, цінностей жодного народу, від якого вони походять, - ні єврейського, ні російського. Вони не можуть збагнути, що всі їхні намагання - це «Сізіфова праця», що ми витримаємо всі їхні атаки, а вони підуть безславно з політичної арени. Їхні нащадки будуть згадувати, як абсурдно їхні пращури, будучи громадянами нашої держави, будучи в найвищому законодавчому органі, робили все, щоби нищити цю Державу, її національну суть. Тож я не вірю жодному слову Ківалова, як й не вірю жодному слову його однопартійців.
Чи є в нинішніх політичних умовах в країні, у політичних опозиційних сил бажання та можливості здійснювати рейдерські захопленні об’єктів нерухомості, що належать державі, тим паче подібних «Сяйву», адже гучна історія книгарні другий рік поспіль не сходить зі сторінок ЗМІ?
Я конкретно та поіменно не знаю, хто саме зазіхає на приміщення книгарні «Сяйво», але в першу чергу це можуть бути представники влади, адже з їх потурань здійснюються подібні рейдерські захоплення. При цьому, я абсолютно далекий від того, щоб вважати, що представники сьогоднішньої опозиції «абсолютно білі та пухнасті» та намагаються сприяти українському національному розвитку. В так звані національно-демократичні партії налізло стільки сміття, яке, по суті, й зруйнувало національну демократію. За для того, щоб не бути голослівним, я наведу приклад: скажіть, будь ласка, чи важко було ще в 2010 році, за часів прем’єрства великої демократки Юлії Тимошенко та президентства великого українського патріота Віктора Ющенко (в українськості котрого я не сумніваюсь), навіть докладаючи неймовірних зусиль, поставити пам’ятник Івану Мазепі - унікальній постаті української історії - у Полтаві. В той час мером Полтави був член команди Тимошенко – Андрій Матковський. До речі, народний депутат України Микола Кульчинський багато разів звертався до Прем’єр-міністра України з проханням встановити пам’ятник Мазепі, але, нажаль, жодної реакції з цього приводу не було. Це усього один із прикладів, яких я можу навести десятками, коли українські патріотичні сили, впливові персоналії нехтували національними цінностями. Тому зараз диверсія відбувається якраз на полі української національної демократії, коли це поле захопили люди, які зіпсували свою репутацію й звели нанівець цінність національної ідентичності. Вони саме й призвели до ситуації, коли люди ненавидять владу й не можуть збагнути, що ж таке - українська опозиція.
Чому ж таки така велика постать у судовій системі України, як Сергій Ківалов, в розрізі його активної «українофобної» ( з Ваших слів) позиції, акцентував свою увагу на маленькій книгарні «Сяйво»?
Як я й казав на початку – це звичайнісіньке фарисейство. Сергію Ківалову, як представникові Партії регіонів, це потрібно тому, що Партія регіонів постійно звинувачується у Верховній раді та з телевізійних екранів в українофобських намаганнях. Для того, щоб в розмові з журналістами обілити свою діяльність, він зобов’язаний мати протилежні аргументи, одним з котрих може стати його опікування долею книгарні «Сяйво». Історія цієї книгарні довга та гучна. Я особисто знаю «Сяйво» добрих 50 років. Ще будучи студентом у Львові, я, приїжджаючи до Києва, в першу чергу біг до цієї книгарні. Ми всі розуміємо, що якби влада вважала за необхідне зберегти цю унікальну книгарню, достатньо було б одного єдиного звернення до Голови КМДА Олександра Попова - й приміщення книгарні було б недоторканним. А реалії інші: з одного боку ідуть узгодження щодо прибирання до рук приміщень книгарні, а з іншого - проголошується її захисна позиція, звісна річ – престижне приміщення в центрі Києва.
Я можу трактувати цю дію як звичайнісіньку облуду і лукавство пана Ківалова. З одного боку, він знищує українську культуру та мову, а з іншого - стає на захист книгарні. Не треба бути наївними по відношенню до цих мужів. Навіщо Ківалову публічно проголошувати про свою турботу та занепокоєння, адже достатньо одного дзвінка Олександру Попову на кшталт: «Шановний однопартієць, я тобі як народний депутат України, як поважна постать в Партії регіонів категорично заявляю: якщо ти не припиниш знущання над колективом книгарні «Сяйво», який до останнього відбиває своє юридично обґрунтоване право на оренду приміщення книгарні та конституційно обґрунтоване право на працю, я буду ставити перед Президентом питання про твоє звільнення з роботи як персони, що допомагає рейдерам знищувати об’єкти української культури. Ось і все.
Це по-перше, а по-друге - сьогодні відбувається процес приватизації об’єктів національної культурної спадщини, навіть тих, що знаходяться у списку об’єктів світового значення ЮНЕСКО. Я маю на увазі бажання провладної партії віддати у приватну власність Московському патріархату весь комплекс Києво-Печерської Лаври, комплекс Почаївської Лаври, Софію Київську і багато інших українських релігійних та культурологічних артефактів, тобто вивести їх з переліку об’єктів, які не підлягають приватизації. Це, справді, новітні конкістадори, які під час свого тимчасового перебування на землі українській намагаються знищити все, що може бути цінним на для нашого народу. Але я запевняю, їм цього не вдасться!
Як ви вважаєте, наступні вибори до Верховної ради України дадуть хоч якісь очікувані для українців результати?
Я думаю, що все ж таки, не зважаючи на всі проблеми, що існують у середовищі української опозиції, Верховна Рада має стати трохи іншою та по іншому дивитиметься на Україну, на державу, яку вона репрезентуватиме тут, на вул. Грушевського, 5. Такої перемоги, яку здобула Партія регіонів на минулих парламентських виборах, таких результатів, при всіх зусиллях адміністративного ресурсу – 180 голосів, у цієї політичної сили у Верховній Раді не буде.
Інтерв’ю провів Віктор Таранов
Рейдерство в Украине
10 лютого 2012 року, впродовж роботи Шостого скликання Верховної ради України Сергій Ківалов проголосив про своє звернення до Генерального прокурора України, голови Київської міської державної адміністрації про недопущення приватизації та незаконного захоплення приміщень книгарні "Сяйво книги", розташованих за адресою: місто Київ, вулиця Червоноармійська, 6. Згідно з заявою Сергія Ківалова, провокацію готує якийсь депутат-опозиціонер, котрий, окрім того, планує облаштувати у захопленому та приватизованому за безцінь приміщенні книгарні офіс опозиційної партії.Багатьох представників культурної спільноти вкрай здивувала ця «патріотично» налаштована реакція Голови Комітету з питань правосуддя ВР України на підготовку чергової рейдерської атаки на книгарню «Сяйво», адже ще не канула в Лету історія – «Гід культурологічних катастроф Києва – 2004» про рейдерське захоплення та повне знищення ще однієї київської книгарні «Мистецтво», до якого причетний «захисник української культури» Сергій Ківалов.
Минуло 20 днів з моменту гучної заяви, а Голова комітету з питань правосуддя вперто не має часу та бажання врешті відкрити таємницю «золотого ключика» - оголосити імена громадських діячів, що звернулись про допомогу саме до пана Ківалова, та публічно викрити опозиційну політичну силу, яка напередодні виборів у Парламент України вирішила прикрасити свій імідж у суспільстві сюжетом про чергове захоплення багатостраждальної книгарні «Сяйво». Адже історія боротьби трудового колективу книгарні з рейдерам-можновладцями понад два роки не сходить зі сторінок та блакитних екранів вітчизняних ЗМІ.
Тож ми вирішили звернутись за коментарем ситуації, що виникла, до заступника голови Комітету Верховної Ради з питань культури Ярослава Кендзьора, який не словом, а ділом багато років стоїть на варті культурних та історичних цінностей нашої держави.
70-річний Ярослав Кендзьор – один з трьох чинних парламентарів, які були депутатами всіх скликань Верховної Ради, починаючи з 1990 року. Весь цей період він працював у комітеті Верховної ради з питань культури і духовності, посідаючи посаду заступника голови комітету. Довго очолював львівський Рух, зрештою, у 2009-му був виключений з партії, як каже сам, за неприйняття дрейфу «тарасюківців» у бік Юлії Тимошенко. Сьогодні Кендзьор знайшов себе у складі партії «За Україну!» В’ячеслава Кириленка – політсили, яка, кажуть, має стати однією зі складових частин «нової демократичної партії». Тож саме тому і було поставлено декілька запитань:
10 лютого 2012 року з трибуни Верховної ради України депутат від Партії регіонів Сергій Ківалов проголосив про свої наміри стати на варті книгарні «Сяйво» та не допустити її чергового рейдерського захоплення. Чи вірите ви в щирість почуттів та прагнень пана Ківалова?
Звісна річ, мене дуже здивувала така «патріотична» реакція Сергія Ківалова. Це велике лукавство і велике фарисейство. Якось, в одному зі своїх виступів з трибуни Верховної Ради, я казав про те, що сьогоднішня влада мені нагадує таких собі новітніх конкістадорів, які прийшли на нашу землю й, розуміючи, що перебування їх достатньо обмежене, хочуть залишити після себе повне згарище. Що саме я мав на увазі: всім відомі історичні факти винищувальної діяльності іспанських конкістадорів, які, прибувши на землі Північної та Південної Америки, почали винищувати все: національні цінності тутешніх мешканців-індійців. Конкістадори відверто зневажали їхню культуру, релігію, все те, що асоціювалось із життям автентичного місцевого населення. Щось подібне сьогодні робить Партія регіонів, до лав якої належить великий український «патріот» Сергій Ківалов, вони постійно та послідовно намагаються знищити українську культуру та мову. Переписати мову, переписати українську історію.
Я працюю шість каденцій у Верховній раді, від 1990 року по сьогоднішній день, і постійно працюю в Парламентському комітеті з питань культури і духовності. Я є живим свідком того, що ми, в сьогоднішній каденції, постійно шукаємо методи задля створення опору українофобським зусиллям Ківалова, Симоненко, Колісниченко, Гринивецького, Луцького, їхнього протеже Табачника, всіх членів сьогоднішньої політичної більшості, задля того, щоб відбити їх атаки на нашу національну мову та історію. Замість плодотворної законодавчої праці в області української культури, духовності, українських національних пріоритетів колосальну частину зусиль наш комітет витрачає на боротьбу. Ми мусимо займатися руйнацією зусиль вищезазначених депутатів. Ківалов є одним з авторів та лобістів «Закону про мову», який зводиться до введення де факто «через вікно» другої державної мови – російської. Людина досі не знає української мови й пропонує двомовність. Оце як раз є ілюстрацією та свідченням його величезного лицемірства.
Я думаю, добре знаючи історію нашого народу, нашої Держави, знаючи, яку Голгофу вона пройшла, особливо у 20-му столітті, наш народ пережив ще більш страшніші часи, ніж діяльність сьогоднішніх конкістадорів. Ми витримаємо й це, ми виживемо. З часів правління Петра Першого, в період відновлення української державності, у Російській і Радянській імперії було зафіксовано близько 200 наказів про знищення української мови. Наприклад, міністр внутрішніх справ Російської імперії Валуєв писав в своєму наказі: «большинство малороссовъ сами весьма основательно доказываютъ, что никакого малороссійскаго языка не было, нЂтъ и быть не можетъ, и что нарЂчіе ихъ, употребляемое простонародьемъ, есть тотъ же русскій языкь, только испорченный вліяніемъ на него Польши…». Сьогодні в Україні ми бачимо послідовників цієї політики. Вони відверті українофоби, які навіть не визнають культури, цінностей жодного народу, від якого вони походять, - ні єврейського, ні російського. Вони не можуть збагнути, що всі їхні намагання - це «Сізіфова праця», що ми витримаємо всі їхні атаки, а вони підуть безславно з політичної арени. Їхні нащадки будуть згадувати, як абсурдно їхні пращури, будучи громадянами нашої держави, будучи в найвищому законодавчому органі, робили все, щоби нищити цю Державу, її національну суть. Тож я не вірю жодному слову Ківалова, як й не вірю жодному слову його однопартійців.
Чи є в нинішніх політичних умовах в країні, у політичних опозиційних сил бажання та можливості здійснювати рейдерські захопленні об’єктів нерухомості, що належать державі, тим паче подібних «Сяйву», адже гучна історія книгарні другий рік поспіль не сходить зі сторінок ЗМІ?
Я конкретно та поіменно не знаю, хто саме зазіхає на приміщення книгарні «Сяйво», але в першу чергу це можуть бути представники влади, адже з їх потурань здійснюються подібні рейдерські захоплення. При цьому, я абсолютно далекий від того, щоб вважати, що представники сьогоднішньої опозиції «абсолютно білі та пухнасті» та намагаються сприяти українському національному розвитку. В так звані національно-демократичні партії налізло стільки сміття, яке, по суті, й зруйнувало національну демократію. За для того, щоб не бути голослівним, я наведу приклад: скажіть, будь ласка, чи важко було ще в 2010 році, за часів прем’єрства великої демократки Юлії Тимошенко та президентства великого українського патріота Віктора Ющенко (в українськості котрого я не сумніваюсь), навіть докладаючи неймовірних зусиль, поставити пам’ятник Івану Мазепі - унікальній постаті української історії - у Полтаві. В той час мером Полтави був член команди Тимошенко – Андрій Матковський. До речі, народний депутат України Микола Кульчинський багато разів звертався до Прем’єр-міністра України з проханням встановити пам’ятник Мазепі, але, нажаль, жодної реакції з цього приводу не було. Це усього один із прикладів, яких я можу навести десятками, коли українські патріотичні сили, впливові персоналії нехтували національними цінностями. Тому зараз диверсія відбувається якраз на полі української національної демократії, коли це поле захопили люди, які зіпсували свою репутацію й звели нанівець цінність національної ідентичності. Вони саме й призвели до ситуації, коли люди ненавидять владу й не можуть збагнути, що ж таке - українська опозиція.
Чому ж таки така велика постать у судовій системі України, як Сергій Ківалов, в розрізі його активної «українофобної» ( з Ваших слів) позиції, акцентував свою увагу на маленькій книгарні «Сяйво»?
Як я й казав на початку – це звичайнісіньке фарисейство. Сергію Ківалову, як представникові Партії регіонів, це потрібно тому, що Партія регіонів постійно звинувачується у Верховній раді та з телевізійних екранів в українофобських намаганнях. Для того, щоб в розмові з журналістами обілити свою діяльність, він зобов’язаний мати протилежні аргументи, одним з котрих може стати його опікування долею книгарні «Сяйво». Історія цієї книгарні довга та гучна. Я особисто знаю «Сяйво» добрих 50 років. Ще будучи студентом у Львові, я, приїжджаючи до Києва, в першу чергу біг до цієї книгарні. Ми всі розуміємо, що якби влада вважала за необхідне зберегти цю унікальну книгарню, достатньо було б одного єдиного звернення до Голови КМДА Олександра Попова - й приміщення книгарні було б недоторканним. А реалії інші: з одного боку ідуть узгодження щодо прибирання до рук приміщень книгарні, а з іншого - проголошується її захисна позиція, звісна річ – престижне приміщення в центрі Києва.
Я можу трактувати цю дію як звичайнісіньку облуду і лукавство пана Ківалова. З одного боку, він знищує українську культуру та мову, а з іншого - стає на захист книгарні. Не треба бути наївними по відношенню до цих мужів. Навіщо Ківалову публічно проголошувати про свою турботу та занепокоєння, адже достатньо одного дзвінка Олександру Попову на кшталт: «Шановний однопартієць, я тобі як народний депутат України, як поважна постать в Партії регіонів категорично заявляю: якщо ти не припиниш знущання над колективом книгарні «Сяйво», який до останнього відбиває своє юридично обґрунтоване право на оренду приміщення книгарні та конституційно обґрунтоване право на працю, я буду ставити перед Президентом питання про твоє звільнення з роботи як персони, що допомагає рейдерам знищувати об’єкти української культури. Ось і все.
Це по-перше, а по-друге - сьогодні відбувається процес приватизації об’єктів національної культурної спадщини, навіть тих, що знаходяться у списку об’єктів світового значення ЮНЕСКО. Я маю на увазі бажання провладної партії віддати у приватну власність Московському патріархату весь комплекс Києво-Печерської Лаври, комплекс Почаївської Лаври, Софію Київську і багато інших українських релігійних та культурологічних артефактів, тобто вивести їх з переліку об’єктів, які не підлягають приватизації. Це, справді, новітні конкістадори, які під час свого тимчасового перебування на землі українській намагаються знищити все, що може бути цінним на для нашого народу. Але я запевняю, їм цього не вдасться!
Як ви вважаєте, наступні вибори до Верховної ради України дадуть хоч якісь очікувані для українців результати?
Я думаю, що все ж таки, не зважаючи на всі проблеми, що існують у середовищі української опозиції, Верховна Рада має стати трохи іншою та по іншому дивитиметься на Україну, на державу, яку вона репрезентуватиме тут, на вул. Грушевського, 5. Такої перемоги, яку здобула Партія регіонів на минулих парламентських виборах, таких результатів, при всіх зусиллях адміністративного ресурсу – 180 голосів, у цієї політичної сили у Верховній Раді не буде.
Інтерв’ю провів Віктор Таранов
Рейдерство в Украине
