Медиа-рынок под прицелом "Семьи"

Ситуація, що склалася навколо телеканалу "ТВі", сигналізує про те, що на медіа-ринку України після декількох років серйозної стагнації почалося серйозне "пожвавлення" у суто українському стилі. Поки інвестори розбираються між собою, хто ж є справжнім власником, а хто рейдером, коментатори висловлюють припущення щодо того, у чиїх політичних інтересах відбувається черговий переділ медіа-ресурсів.

Аналізуючи події у вітчизняній медіа-сфері, не варто забувати, що вони є скоріше індикаторами планів та стратегій політичних гравців, ніж стосуються безпосередньо розвитку самодостатнього бізнесу, та й самого ринку загалом.

Адже наближається ключова дата чергового політичного циклу – вибори президента в 2015 році.

Те, що інформаційний вплив є головним завданням основних фігурантів медіа-ринку в Україні, показує хоча б приклад світових тенденцій розвитку в цій галузі.

За великим рахунком, у нашій країні він функціонує за своїми власними законами, відмінними від усталених у світі. У той час, як повсюдно медіакомпанії тяжіють до створення нішевих платних телеканалів – в Україні, як і раніше, найрейтинговіші канали залишаються безкоштовними. Більше того, українські газети, інтернет-видання та особливо телеканали в переважній більшості є дотаційними, оскільки їх функціонування виправдовує себе в першу чергу саме можливостями впливу на суспільну думку.

Основну частку вітчизняного медіа-ринку, об'єм якого експерти наразі оцінюють приблизно в 1 мільярд доларів, займають великі медіа-холдинги, що контролюються олігархами. Їхні основні активи сконцентровані в інших галузях, тому економічні успіхи медіакомпаній не є пріоритетними. А доцільність утримання дотаційного "зомбоящика" розглядається в залежності від ситуації – чи то як інструмент захисту своїх профільних активів, чи то в якості політично-пропагандистського рупору.

Наприклад, саме наявність потужного інформаційного ресурсу дозволила Вікторові Пінчуку ще у 2005 році успішно відбитися від посягань групи "Приват" на підконтрольний йому Нікопольский завод феросплавів. Тоді телеканали олігарха годинами транслювали в прямому ефірі спроби рейдерського захоплення заводу. Гучний скандал змусив "приватівців" відступити.

На даний момент практично всі рейтингові українські телеканали доволі лояльні до влади, і активно підігрують їй в інформаційних війнах – не лише в боротьбі проти політичних опонентів, але й у спецопераціях прикриття та відволікання уваги.

Приміром, на минулому тижні вся країна обговорювала невдалий жарт Івана Урганта. Натомість про те, що влада прийняла в першому читанні черговий суперкорупційний закон, який стосується запровадження фінансових векселів і потенційно матиме катастрофічні наслідки для української економіки – майже ніхто не заїкнувся.

Без навмисного "підігрівання" теми політиками та ЗМІ такий міні-скандал навряд чи прожив би в інформаційному полі країни більше одного-двох днів, і, скоріше всього, так би й залишився темою для диспутів у соцмережах. Але за якихось дивних причин його навіть обрали в якості топ-теми на "Шустер live", яке, незважаючи на постійні звинувачення в маніпуляціях, до цих пір вважається головним політичним шоу країни.

Замовчування важливих тем, підтримка, або й навіть продукування відволікаючих скандалів, політична упередженість, яку важко не помітити, переглядаючи новинний продукт переважної більшості українських телевізійних компаній, є наочним підтвердженням того, що політична доцільність є наріжним каменем їхнього функціонування.

І тому саме розуміння реальної ролі великих медіа в українській державі дозволяє розглядати процеси в цій сфері перш за все як маневри, які мають політичну мету.

Наприклад, очікуваний вихід на медіа-ринок України нової газети "Вісті", яку пов'язують із грошима "Газпрому" – цілком логічно розглядати, як бажання Кремля втрутитися в політичну гру на території "суперника".

А переворот на каналі "ТВі", що до останнього часу належав російському бізнесмену Костянтину Кагаловському, і права на який тепер заявляє американський бізнесмен Олександр Альтман, пов'язують у тому числі й із втручанням представників "президентської" Сім'ї.

Бізнес-імперія Олександра Януковича та його друзів з "молодої команди" уряду до останнього часу мала істотний недолік – відсутність власного відділу "роботи з населенням". Тому не дивно, що "Сім'я" президента віднедавна серйозно зацікавилась створенням власного медіа-холдингу, який поступово приростає новими ресурсами.

Віце-прем'єрові Сергію Арбузову вже приписують контроль над новим таблоїдом "Взгляд", діловим видання "Капітал" та телеканалами "Тоніс" та "БТБ". Втім, у порівнянні з найбільшими медіакомпаніями країни, це лише краплина в морі.

Але знаючи про методи, які зазвичай практикує оточення Януковича-молодшого в просуванні своїх інтересів, мало в кого виникали сумніви, що рано чи пізно вони спробують взяти під контроль уже існуючі й популярні ЗМІ. Тим більше що такі сигнали потенційним "мішеням" почали надходити.

Апетити "Сім'ї" , безперечно, тривожать українських медіа-магнатів.

Наразі поки що не зрозуміло, хто ризикує першим піти "під ніж". Не виключено, що вже в найближчому майбутньому нам доведеться стати свідками масштабної атаки на когось зі значних гравців на ринку медіа.

Бо одна справа розраховувати на їхню лояльність, а зовсім інша – реально володіти власними ресурсами інформаційного впливу, здобуття яких є вкрай важливим завданням для "Сім'ї" напередодні президентських виборів.

Хто може потрапити під приціл?

За даними нещодавно складеного російськими експертами рейтингу, до топ-25 найбільших медіа-компаній пострадянського простору ввійшли 5 українських медіахолдингів.

На першому місці серед українських компаній – холдинг Віктора Пінчука StarLightMedia, до складу якого входять шість телеканалів, серед яких – СТБ, ICTV, "Новий канал", газети "Факти" та "ІнвестГазета", а також мережа із шести національних радіостанцій.

Другу позицію серед українських медіакомпаній займає UMH Group Бориса Ложкіна. Цей медіахолдинг – єдиний серед п'ятірки найбільших, що не має телевізійних активів, і орієнтується лише на радіо, друковану пресу та інтернет. Разом із тим, укладачі цитованого рейтингу відзначають, що за рівнем інформаційного впливу компанія Ложкіна практично не поступається медіа-імперії Віктора Пінчука.

Тим більше після викупу Кореспондента та інших медіа активів у Петра Порошенка. Між тим, не можна казати, що всі ці медіа належать особисто Ложкіну. Часто він володіє медіа-активами спільно з іншими власниками. І не завжди ця інформація є відкритою. Це такий різновид трасту.

Третя найбільша медіакомпанія в Україні, UA Inter Media Group, якою володіє Дмитро Фірташ, об'єднує відразу вісім телеканалів, серед яких "Інтер", НТН, "К1", "К2", "Мега".

Холдинг Ігоря Коломойського 1+1 Media, до складу якого входять телеканали "1+1", "2+2", ТЕТ, "Плюсплюс" і "Уніан-ТВ", інформагентство "УНІАН", інтернет-видання "Главред" і "Телекритика", став четвертим, а "Media Group Ukraine" Рината Ахметова, що контролює телеканали "Україна", "Футбол", регіональний телеканал "Донбас" та газету "Сегодня" – п'ятим.

Серед названих медіакомпаній є такі, що тісно пов'язані із владною верхівкою спільними партійними та бізнес-проектами, тому можуть почуватися більше-менш спокійно. Але є й ті, кому краще готуватися до серйозних випробувань у боротьбі з новачками ринку під дахом "Сім'ї".

Втім, як показує практика, за наявності потужних ресурсів інформаційного впливу можна дати гідну відсіч навіть тим, хто, примножуючи свої активи, послуговується правилом "проти лома немає прийома".

Денис Денисенко, Центр політичного консалтингу, спеціально для УП

Слепые в Киеве протестуют против захвата их базы отдыха в Конча-Заспе

В Киеве под зданием Хозяйственного суда проходит акция протеста членов Украинского общества слепых. Активисты требуют прекратить рейдерский захват базы отдыха «Ивушка», которая находится на реке Козин в Конча-Заспе, передает корреспондент НБН.
 К акции присоединились и националистические силы – Конгресс украинских националистов и Украинская народная партия. Они обвиняют в рейдерском захвате оздоровительного учреждения ООО «Союз-инвест», за которым, по некоторым данным, стоит сын президента Украины Александр Янукович.

Участники сегодняшней акции вывесили плакаты «Имущество УТОСа принадлежит инвалидам-слепым!», «Не забирайте последнее у слепых!», «База отдыха – последнее место оздоровления слепых!», «Нет! Рейдерам на базе отдыха общества слепых!» и скандировали «Отдайте нашу собственность!» и др. Также они стучат о землю тросточками для слепых.

По словам бывшего директора «Ивушки» Александра Крамнастого, подвергшаяся атаке рейдеров база включает 14 домиков, в которых одновременно могут отдыхать 28 семей, или около 100 человек за один заезд.

Сегодня, 25 апреля, в Хозсуде проходит очередное заседание по данному делу. Предыдущее состоялось 16 апреля. Рассматривается законность действия «Союз-инвеста».

НБН

Комунальний транспорт дихає на ладан: чи потрібна в Києві адміністративна революція?

(продовження теми, розпочатої в публікаціях на «Київському форумі»: «Відблиск права на життя», «Брехня як домінанта життя»).

За останні роки кияни постійно натикаються на мури нерозв’язаних проблем, і це їх хвилює. Людина хоче вірити, що з часом все минеться і жити у Києві стане краще, безпечніше, комфортніше. Але не може уявити собі таке навіть у сміливих фантазіях, бо реальність зовсім інша – тривожна і напружена. Тому нерідко її боротьба з демонами страху переходить у хронічну форму.

Чимало тролейбусів і трамваїв нині перебувають у занедбаному, жахливому стані. Їхній зовнішній та внутрішній стан заслуговує не тільки на критичну оцінку. Він, цей стан, – небезпека для здоров’я і життя мільйонів киян. У старих тролейбусах і трамваях немає нормальної вентиляції, вагони не миються і не прибираються. Тут людям важко дихати (особливо у спекотну погоду). Уявіть собі, скільки мікробів та мікроорганізмів, небезпечних для здоров’я, знаходяться в такій сприятливій для них атмосфері, як київські трамваї, тролейбуси, автобуси, маршрутки? Пасажирський транспорт – це, мабуть, найбільше повсякденне скупчення людей у невеликому просторі. Чи слід дивуватися сталому рівню у Києві інфекційних хвороб та  туберкульозу? Чому не втручається у ситуацію столична санітарно-епідеміологічна станція і Міністерство охорони здоров’я? Брудні тролейбуси, трамваї, автобуси і маршрутки не повинні виїжджати з парків на столичні магістралі.

Скрізь і всюди ми наштовхуємося на вістря згаданих та інших важливих для існування людини кардинальних проблем. Вістря саме випирає із рваних одеж безликої та недієздатної київської влади.
Свіжий ефір: Ситуація довкола київських виборів як точка неповернення парламентської кризи

Свіжий ефір: Свобода мирних зібрань: чи втратить громадянське суспільство свій голос?

Звичайно, що старий рухомий склад пасажирського транспорту, який давно потрібно було б відправити на капітальний ремонт чи здати на металобрухт, стає усе більш небезпечним для людей з точки зору його дорожньої експлуатації. І це особливо потрібно врахувати міській владі та комунальному підприємству «Київпастранс». Слід негайно змінювати ситуацію на користь киян, їх конституційних прав.

Стаття має не філософсько-риторичне спрямування. Тому наведу конкретні приклади.

Ось як виглядає ганебний список рухомого складу комунального транспорту, який відзначається не тільки іржавими зовні вагонами, брудом, але  й відсутністю зручних місць для сидіння пасажирів, зламаними лампами освітлення салонів, у деяких вагонах взагалі замість скла у вікнах знаходиться… фанера, а самі вагони розмальовані дебільними прихильниками «графіті».
 Тролейбуси маршрутів: №30 (№ 4237), (№4233), (№2505), (№4230), (№4229), (№4013), ((№4234), тролейбус №46 (№4024), є чимало недоліків у тролейбусах на маршрутах №37, №37-а, також №29 та деяких інших напрямків.
Трамваї маршрутів: №12 (№5850), №11 (№5817), №19 (№5944), № 33 (№ 3488), №35 (№005), (№020), (№3626).

Зрозуміло, що це тільки невелика частка жахів, які можна побачити і відчути, коли їдеш згаданими маршрутами. Недарма кияни часто скаржаться: у таких вагонах потрібно перевозити не людей, а тварин. Та й тим буде, певно, незручно й небезпечно у цих умовах  А взагалі,  рухомий склад трамвайно-тролейбусних маршрутів, які зв’язують Троєщину зі станціями метро «Петрівка» та «Дарниця», а стару Дарницю з Воскресенкою, Троєщиною, Лісовим масивом, Поділ з Куренівкою і Пуща-Водицею, потрібно якомога скоріше міняти та модернізувати. Бо зачеплені інтереси мільйона киян.

Хотілося б зупинитися і на такому моменті. Тривалий час на кінцевій зупинці тролейбусного маршруту №46-к (у провулку поруч з Північно-Броварським шосе і метро «Дарниця»), прямо на повороті до кінцевої зупинки і безпосередньо на ній водії-анархісти, які нехтують Конституцією і Правилами дорожнього руху, паркують на дорозі свої машини, що дуже заважає і водіям тролейбусів, і пасажирам. І хоча на відрізку у 30 метрів на видному місці висять два знаки, які забороняють у цьому місці не те що паркування, але й зупинку машин, ніхто на це не звертає уваги. Державтоінспекція Києва повинна давно взяти згаданий провулок і зупинку на постійний контроль, як, до речі, міська та Дніпровська райдержадміністрація. Анархію і безмежжя автопорушників потрібно зупинити!..

Але повернемося до головної теми публікації. Відчуваю чимало опонентів з чиновницького середовища, які не тільки не бажають сприймати прогресивні ідеї чи пропозиції, а й знаходять причини, які начебто ніяк не дозволяють більш успішно розвивати галузь трамвайно-тролейбусного парку столиці та комфортного, безпечного перевезення пасажирів. Проблема для них в одному: де взяти кошти, коли їх ніколи не вистачає? Ненажерливе чиновництво просто не вміє та не звикло компетентно, з відповідальністю, розумно рахувати та витрачати бюджетні кошти. Можливо, тільки за нецільовим призначенням.

У Києві назріла необхідність кардинальних  владних змін, а якщо дивитися ширше –  адміністративної революції. Назріли системні реформи, всі гілки влади повинні бути збалансовані і обрані киянами: мер, Київрада, міська адміністрація. Київська міська держадміністрація в її нинішньому складі не здатна буде цього зробити, бо не вистачить розуму, волі, кваліфікації. Тому потрібна координуюча і направляюча роль у цих процесах Адміністрації Президента України та Кабінету міністрів. І, звичайно, політична воля Гаранта Конституції. В чому полягає основна ідея? Перш за все, у суттєвому скороченні бюджетного фінансування на утримання великого і бездарного бюрократичного чиновницького апарату. Навіщо, наприклад, голові КМДА О. Попову 6 заступників, 20 радників і така кількість працівників у численних відділах, управліннях, департаментах? А чи можна вважати нормальним, коли в районних адміністраціях на головних керівних посадах працюють по… 7 чиновників (голова РДА, 5 заступників + керівник апарату на правах заступника). Це вже не кажучи про роздуті штати на решту співробітників. Більшого розмаху марнотратства бюджетних коштів зустріти важко. Принаймі в цивілізованих європейських країнах. Потрібно скоротити цю бюрократію на 50%, і почати не з прибиральниць та сантехніків, а з заступників голів управлінь, відділів тощо. Ось де маємо резерв на десятки мільйонів гривень, який конче потрібен щороку на фінансування розвитку комунального транспорту Києва. А навіщо у Київраді засідають понад 100 депутатів?  Невже місту потрібні мільйонні витрати на їх утримання? Хіба ж нам не вистачить і 30 депутатів?.. Це ще додасть у скарбничку комунального транспорту кілька мільйонів гривень. Будуть не зайвими. Інша пропозиція. Скоротити на 30-40% бюджетні фінансування на проведення в місті і районах різних помпезних свят, змагань, фестивалів, концертів, виставок тощо. Це інше джерело фінансування бідолашного комунального транспорту. Потрібно вивчати досвід пошуку закордонних інвесторів, як це, приміром, роблять у Білорусі. А ще поцікавитися, як вдалося меру Вінниці співробітництво зі Швейцарією, яка поставляє у це місто трамвайні вагони, у тому числі за благодійними програмами.

Що стосується долі районних держадміністрацій, очевидно, їх скоріше потрібно ліквідувати та відновити районні ради. Районний голова має бути обраний громадою на місцях, а не призначений «згори». Можливо, у якості експерименту слід було б «відв’язати» систему управління в Києві та його районах від Центру і надати місцевим органам влади можливість самим вирішувати питання фінансування й розвитку соціальної та економічної сфери, при обов’язковому погодженні політичних рішень із центральною владою.

Наш славетний земляк-філософ Григорій Сковорода у свій час відзначав, що досягнення добра, блага є основою всіх людських вчинків, і тому те, що справді корисне для людини, є бажаним для неї, а отже, і прекрасним.

Українська віра завжди живилася жертовністю. Тому досі плутаємо перемоги з поразками. А через те що всі перемоги були тимчасовими, то їх поглинула одна велика поразка. Можливість побудови реальної, компетентної, народної владної мерії, де дбатимуть з розумінням про реальні проблеми киян, де, наче вихрі, моделюватимуться сучасні управлінські ідеї та моделі розвитку стародавнього міста, вперше за всю історію останні десять років не відбуваються. Надія на кращу владу, а значить, і життя людей, як риба, вислизає з тремтячих рук. Лишився поки фантом, де відсутні реальні контури і зміст…

Автор: Олександр Борщевський, Киевский форум

Иванющенко оставили без руды

Из-за протестов жителей Запорожской области Гайчурский ГОК лишился лицензии на добычу

 Запорожский облсовет отозвал разрешение на разработку Гуляйпольского месторождения железных руд, выданное в конце прошлого года Гайчурскому ГОКу. Причиной отмены решения о выдаче лицензии стали протесты местного населения, опасающегося ухудшения экологической обстановки с началом добычи сырья.

 В конце декабря прошлого года местные власти – облсовет и райсовет – согласовали разрешение на пользование недрами, выданное ООО «Гайчурский ГОК». Предприятие через сеть офшорных компаний контролируют жена и дочь народного депутата Юрия Иванющенко. В прошлом году сын Иванющенко Арсен стал совладельцем компании «Евро Финанс», которая планирует заняться строительством электросталеплавильного завода в Киевской области. Иванющенко-старший не ответил на запрос Forbes о планах по добыче сырья в Запорожской области.




Фото Анна Наконечная/Forbes

 Местные жители встретили решение властей в штыки. По данным пресс-службы обладминистрации, изначально инициаторами отмены разрешения на добычу выступали отдельно друг от друга фракции Компартии Украины и ВО «Батьківщина». В начале апреля на центральной площади Гуляйполя прошел митинг, где собралось около 4 тысяч человек, которые протестовали против промышленной разработки месторождения.

 Категоричность местных жителей, по словам замдиректора Гайчурского ГОКа Евгения Щербины, подогрели слухи о том, что предприятие займется добычей урановых руд вместо железных. «Инвесторам необходимо проводить опережающую экологическую экспертизу объекта и информировать общественность о ее результатах, – поясняет завотделом геологии полезных ископаемых Института геологических наук НАН Украины Леонид Галецкий. – Например, в Турции началась разработка циркон-титанового месторождения вблизи курортной Анталии, и там в ходе диалога удалось снять конфликтные вопросы».

 Это не первый случай, когда протесты населения становятся препятствием для Greenfield-проектов по добыче. 9 апреля Житомирский облсовет под давлением местных жителей отменил свое решение о предоставлении «Житомирбурразведке», дочерней компании НАК «Надра Украины», права на добычу Злобичского месторождения титановых руд. В прошлом году, из-за протестов жителей донецкого поселка Володарское, местный облсовет отменил решение о предоставлении Азовского циркониевого месторождения в пользование ООО «Азовское рудоуправление». Компания, по информации «Деловой столицы», имеет отношение к Сергею Момоту, владельцу донецкого холдинга «Данко».

 Гуляйпольское месторождение, находящееся на территории Приазовского железорудного района, не впервые вызывает интерес у крупного украинского бизнеса. В 2004 году лицензии на разработку участков Гуляйпольского и Васиновского месторождений получило ООО «Индустриальная группа – Магнетит», близкое к корпорации ИСД. Однако вскоре у этой компании сменился собственник. Вместо Сергея Таруты разработкой запорожских недр решила заняться «Донецксталь» Виктора Нусенкиса.

Я не думаю, что сегодня в Украине кто-то располагает деньгами, за которые можно построить полномасштабный ГОК
 Александр Пилипенко, бывший вице-президент консорциума «Индустриальная группа»

 Лицензии были проданы из-за ожидаемых сложностей с добычей, рассказал бывший вице-президент консорциума «Индустриальная группа» Александр Пилипенко. «Стартовые условия для строительства ГОКа там очень тяжелые, – объясняет Пилипенко. – Рудные залежи уходят под населенный объект, к тому же для начала работ необходимо было переносить железную дорогу и высоковольтные линии электропередачи».

 По его оценке, только для того чтобы приступить к строительству, надо было потратить около миллиарда гривен. «Я не думаю, что сегодня в Украине кто-то располагает деньгами, за которые можно построить полномасштабный ГОК», – отмечает Пилипенко. Пресс-служба «Донецкстали» в письменном ответе сообщила Forbes, что группа пока не намерена разрабатывать железорудные месторождения ввиду сложной ситуации на металлургическом рынке.

Андрей Самофалов, Forbes

Крутое пике вице-премьера Вилкула

Проверка 100 днями в правительстве показала, что днепропетровский трамплин в большую политику для вице-премьер-министра Александр Вилкула, похоже, вылился в «крутое пике».

То, что Александра Вилкула украинское общество, если и знает, то только как регионального функционера, общеизвестно. Экс-губернатор Днепропетровской области даже после перехода в Кабмин у многих продолжает ассоциироваться с вотчиной Тимошенко и Коломойского. И, судя по всему, в большую политику Вилкул-младший стартовал с малой родины, оставив за собой не слишком приятные «хвосты». Да, собственно, интересы земляков отстаивать реально не собирается.

Последнее заседание «малого» Кабмина в понедельник 22 апреля — очередное тому подтверждение. Уж очень специфическим образом Александр Вилкул сообщил о факте о проблемах с выплатой зарплаты строителям метрополитена очень специфическим образом. «Месяц касками стучат работники метрополитена, мы в четверг, вместо позитива, который должны получить, можем увидеть на CNN, ВВС и Euronews голодных работников метрополитена. По этому вопросу я обращался два месяца. Хочу сказать, что вопрос переходит в критику. Они стучат касками в пяти метрах от того места, где должно пройти заседание АЕР (Ред. — Конференция Ассамблеи Европейских регионов, назначенная на 25 апреля)» — пожаловался Вилкул. Очевидно, что видеосюжеты на иностранных телеканалах волнуют чрезмерно пекущегося о собственной репутации чиновника намного больше, чем задержка зарплаты землякам.

Правда, внезапный приступ  локального патриотизма не произвел впечатления на прошедшего Крым и Рим  Николая Яновича. Автор 14 госбюджетов посоветовал своему младшему товарищу почитать финансовую матчсать. «Александр Юрьевич, я многим уже говорил это крылатое выражение: «С деньгами и дурак сумеет работать. Вы попробуйте без денег работать. Понимаете? Мы так работаем уже больше трех лет. К сожалению, так приходится работать. У нас есть много инструментов — обязательства государства, гарантийные письма, кредиты. Находите решение», — сказал, как отрезал Азаров.

Припомнил Николай Янович своему заместителю и другие грехи первых 100-дней вице-премьерства. Успевший подзабыть о киевском большом снеге Вилкул, похоже, менее всего ожидал, что Николая Янович припомнит эту «подставу» матушки–природы.

«Александр Юрьевич, мы договорились, что по Киеву сделаем план ликвидации снегопадов. Где этот план? Поговорили и забыли. Растаял снег — все хорошо, тепло. Не забыли. Что означает план? Мы должны и технику подготовить, что-то купить, людей подготовить, инвентарь подготовить. Но все это требует средств. Эти средства должны быть везде заложены. И методично накапливаем с Вами лопаты, грейдеры, песок, соль завозим и т.д. Если мы так с Вами начнем работать, нам с Вами никакая зима, никакие снегопады не страшны», — сказал премьер.

Причем краснеть пришлось не только за снег, но и за многое другое. «Опять вы врете, товарищ Вилкул», — перефразируя крылатую цитату советского киношедевра, должен был бы сказать Азаров коллеге, слушая его оправдания, куда делись бюджетные средства. Ведь забыл Александр Юрьевич отчитаться, куда пошли 320 млн гривен, выделенные Минфином на дороги. « Пока, скажем, такого разворота работ, который должен был быть 22 апреля, я не видел даже в Киеве. А что же говорить о других регионах?», — задался логичным вопрос глава правительства, которому надоело отдуваться за подчиненного, отвечая на «фейсбучные» обозленных водителей.

Так что на фоне упомянутых проблем легкой шалостью показался еще один зависший вопрос –отчет о ликвидации последствий прорыва дамбы на Бортнической станции аэрации, который Вилкул-младший также «забыл» предоставить. Похоже, с такой «зачеткой» господин Вилкул вернется в родную Днепропетровщину – и явно уже не в качестве губернатора.

Читать полностью на Экономические известия

Війна за ТВі. Кінцевим власником може стати Арбузов і «Сім’я»

ТОВ «Телерадіосвіт» (телеканал ТВі) реструктуризувало свою схему власності, відтак 100% компанії належить ТОВ «Медіа інфо», директором якої є Олег Радченко.

«У ході реструктуризації корпоративні права перевели на ТОВ "Медіа інфо"», - пояснює джерело «Телекритики».



У свою чергу 99% компанії «Медіа інфо» належить кіпрській компанії Willcox, яка нібито належить Костянтину Кагаловському. За інформацією джерела «Телекритики», Willcox видала довіреність на ім'я Олександра Альтмана. Утім, юридична служба і Наталія Катеринчук, яка до 23 квітня була чинним директором ТВі, цієї довіреності досі не бачили.

«Або кіпрські юристи кинули інвестора, або довіреність Альтмана несправжня», - вважає джерело.

При цьому, за даними джерела, в Олега Радченка немає всіх повноважень.

Олег Радченко на зустрічі з народними депутатами, Наталією Катеринчук і Артемом Шевченком повідомив, що ТОВ «Медіа інфо» належить Олександру Альтману. За словами пана Радченка, сам він має усне доручення від Олександра Альтмана на прийняття управлінських рішень. При цьому жодних документів він не пред'явив, передає кореспондент «Телекритики» з місця подій.

Довідка:

Олександр Альтман народився 19 листопада 1956 року в Одесі. Від 1979-го до 1986 року працював дослідником та аспірантом в Академії наук УРСР. У 1986 році став технічним директором компанії "Інформінвест" 0 першого в Радянському Союзі спільного підприємства, яке займалося розвитком високих технологій. З 1990 року мешкає у Нью-Йорку. Громадянин Сполучених Штатів Америки. Організував у США фірму Advanced Materials, яка займається високотехнологічними матеріалами у галузі атомної енергетики. У 2007-2011 рр. Олександр Альтман був радником міністра енергетики України. Альтман – кандидат фізико-математичних наук, захистив дисертацію у 1985 році.

Водночас пан Радченко обіймав посаду заступника директора ТОВ «Телерадіосвіт» (канал ТВі). Наталія Катеринчук заявила, що в Олега Радченка немає повноважень, оскільки ще в п'ятницю, 19 квітня, вона своїм наказом звільнила його.

Артем Шевченко, якого 23 квітня було оголошено новим директором ТВі, на зустрічі з депутатами і Наталією Катеринчук сказав, що він не стверджує, що канал продали, але вважає своє призначення легітимним.
 

Артем Шевченко

Довідка:

Артем Шевченко народився 30 жовтня 1977 року у Дніпропетровську. Закінчив Інститут журналістики Київського національного Університету ім. Тараса Шевченка.
 Працював на телеканалах СТБ, ICTV, СТУДІЯ 1+1, ТОНІС, ІНТЕР. З квітня 2009 року – ведучий програми журналістських розслідувань "Знак оклику!" на каналі ТВі (ТОВ "Телерадіосвіт"). Має досвід висвітлення військових конфліктів, зокрема в Іраку протягом 2003 року. Лауреат Національної премії "Телетріумф" як "Найкращий репортер" за 2000 рік.


 




У відповідь Наталія Катеринчук заявила Артемові Шевченку, що його намагаються використати. Пані Катеринчук закликала журналістів ТВі не брати участі в рейдерській атаці. Також вона написала заяву до міліції з приводу захоплення каналу.

За інформацією різних джерел «Телекритики», Олександр Альтман не буде кінцевим власником ТВі. Він виступає проміжною ланкою в схемі зміни власності. Після ще кількох юридичних кроків контроль над каналом матиме перший віце-прем'єр Сергій Арбузов в інтересах бізнесово-політичної групи «Сім'я».

Публічний конфлікт довкола зміни власників каналу і заяви Костянтина Кагаловського про рейдерське захоплення зумовлені тим, що сторони не домовилися про остаточну ціну каналу, яка варіювалася від $12 млн до $120 млн. Джерела стверджують, що частину цих коштів пан Кагаловський уже отримав.

В свою чергу голова редакційного ради ТВі, а нині народний депутат Микола Княжицький написав на своїй сторінці в Facebook з цього приводу: «Зателефонував Єгор Чичеринда. Каже, що інформація про зміну власника і директора на ТВі правдива. Маю надію, що канал і надалі залишиться чесним. Усе ж краще, ніж Медведчук:)».

Тексты

Как в Украине чиновники уничтожают бизнес: рассказ бывшего предпринимателя

«Валить из страны надо. Пусть вам ваши дети пенсии платят!..» Замечания к отчету премьер-министра о состоянии дел в экономике страны. Раздел — предпринимательство.

...Звонит на днях бухгалтер моей фирмы, которую я фактически остановил в работе еще два года назад. «Ой, нас вывели на »9-й стан" в налоговой инспекции, требуют связаться с налоговой милицией, чтобы «решить вопрос»...

«9-й стан, 10-й стан, 25-й»... — эти «новации» появились во взаимоотношениях предпринимателей и контролирующих органов только в последние годы. Первые случаи я еще пытался «разруливать», ездил по налоговым, искал ответственных за назначение «станов», звонил, ругался, юристов привлекал...

Как-то даже, когда в очередной раз якобы «не нашли по месту регистрации предприятия», сфотографировал вывеску с двери, табличку с надписью улицы, номером дома и пытался выяснить, кто же это делает, кому же это надо реально в госорганах... А потом в прокуратуру писал заяву, пытался лично сдать, но не принял цербер, который на принятии документов у прокуроров сидит и просеивает только «нужное в работе». Жалоба предпринимателя на действия налоговых чинуш — разве это нужное прокуратуре?

Но когда счет «станов» пошел на десятки, решил закрываться. Просто прекратить деятельность, и всё! 20 лет в бизнесе был, всякое пережил за это время, но такое...

Вот и газеты пишут, что в 2012 году малый бизнес в Украине пережил 2,06 млн проверок... Но ведь это только данные по тем проверкам, которые зарегистрированы в органах, уполномоченных это делать! Только те проверки, по которым составлялись направления на проверку по законной процедуре.

Поэтому и в учет для начальства попали. А сколько пришло к предпринимателям гос.служак «по работе», «по собственной инициативе», «тому що маемо право»? Кто подсчитает это? Сколько времени и нервов вытянули «органы» из предпринимателей, которые работают, создают рабочие места, кормят свои семьи бизнесами? Миллионы часов, миллиарды гривен вытащили, выудили, вымутили... только чтобы «не убивать сразу» и протянуть агонию дальше...

Звонит еще один директор моей фирмы:

— Поздравьте, выиграли очередной суд у налоговой!

— Это какой по счету?

— А тот, по которому несколько сотен тысяч гривен по совершенно законной работе пытались признать «работой с бабочкой»...

— Это когда Вы работали с «белой» транспортной фирмой, у которой и транспорт на балансе, и лицензия таможенного перевозчика имеется, возили между таможнями, а налоговая в акте, а потом в суде стала утверждать, что это «подснежник», а у нас незаконная предпринимательская деятельность на миллионы гривен?

— Да, именно это разбирательство, но, к сожалению, налоговая и дальше пошла, апелляцию подала...

Да, круто, думаю... До какого же цинизма надо дойти, чтобы вот так ненавидеть предпринимательство? Вот об этом «покращені» уже молчат... Молчат предприниматели, молчит Бродский, молчат депутаты, молчат все...

А вот звонит еще один директор моей фирмы:

— Поздравьте, выиграли очередной суд у налоговой!

— Это какой по счету?

— А тот, по которому пришла налоговая с сказала еще до проверки, что без 500 000 гривен штрафов не уйдут от нас...

— Но Вы же им сказали, что таких денег и близко не зарабатываете...

— Проверяющие предложили сходить к начальству.., от начальства поступило предложение на 200 000 гривен штрафов и часть кэшем... Я отказался.

— И чем закончилось?

— Судом, который мы выиграли. Но ждем, будет ли налоговая подавать апелляцию...

Да, круто...

А еще вчера встречаю коллегу «по транспортному цеху».

Диалог. Он мне:

— Какой ты молодец, что все бросил...

— Почему молодец? Я еще мог лет 15 на страну работать, а так — жду нищую пенсию...

— Все равно молодец, потому что я и до пенсии не доживу... Вчера приперлись одновременно: налоговая, экологическая инспекция, транспортная инспекция и инспекция по труду... Всем надо место, мое внимание, документы... Бухгалтер тут же подал заявление на увольнение, так как понятно, к чему этот бред приведёт... А мне что делать? Но ведь надо еще и как-то работать? Зарплату платить... А я могу это сделать, когда весь в проверках? Не заплатишь зарплату за полностью выброшенный на проверки рабочий месяц, следующим днем еще и прокуратура заявится... И я вообще под уголовную статью пойду...

— Тоже бросай, как я.

— Не могу, кредитов много взял под работу. Теперь уже вижу, что не отдам. Убегать надо...

— Слушай, чего к тебе недавно опера ломились?

— А, так это менты кого-то взяли в транспортной инспекции с взяткой, так бэперы теперь все частные транспортные предприятия «обходят»: кто, кому и что давал... Опять та же песня: «давай устав, список с кем работаешь, кто учредители...», баланс за последние 20 лет... Взятки даете? Конечно! Кому? Да пошли вы...

В тему: Азаров — «старая пластинка». Но менять нужно весь этот хлам-«проигрыватель»

А знаете, какой сегодня самый первый вопрос к предпринимателю от госслужак: «Есть ли недвижимость „за душой“ или другие ликвидные активы?..». Обычно сразу с порога этот вопрос задают. Оценивают, как «раздевать» будут... Есть ли смысл «добивать терпилу» или сам через какое-то время умрет. Но если умрет сам, то чтобы «наследство» не пропало даром, надо постараться, «поработать»...

Нет сил уже предпринимательских терпеть. Как уехать, куда, с чем? Только не продолжать. Только не продолжать!

А тут я еще вспомнил из моего бизнес-жития. Есть в Киеве контора, вроде солидная — «Х» называется (кому интересно, могу сообщить лично) . В руководстве там какой-то член какой-то партии регионов господин «У». Возил я им грузы лет 5 назад. Задолжали они моей фирме крупно. Убедил (по телефону) подписать документ о долге. Всё как положено — с подписями юристов, бухгалтеров и прочим документ. Подписали.

Но денег-то все равно нет... Подал я в суд. Так этот член партии через год тоже в суд пошёл: якобы я его обпоил и обманом заставил бумагу о долге подписать... При том, что я его в глаза до этого не видел, а пить — так и не пью до такой степени... Короче, суд длился долго и признал, что бумага-то наша общая — действительная. Но денег-то и близко нет... И что? Уже два раза Верховный суд на новое рассмотрение отправляет.

Почему на новое рассмотрение? А потому, что просто не хотят решать. Тупо не хотят решать эти судьи. 1-я инстанция — в мою пользу, 2-я инстанция — в мою пользу, а Верховный суд за 5 минут заседания отправляет на новое рассмотрение... 5 минут ! И 5 лет уже (!) судилище... Денег судьям не заношу, знакомых в судах нет, с партией регионов не якшаюсь, вот и мыкаюсь...

А ведь судью-то не волнует и близко, что простой предприниматель — не Ахметов и не Пинчук, не может быстро свои деньги из судов вытащить, не может юристов-адвокатов на многие годы «заряжать» на судебные процессы. Простой предприниматель часто только в одном заинтересован — чтобы быстро закончить этот судебный кошмар, если он уже дошёл вообще до суда. У него главная проблема во время судебного марафона — что он будет кушать...

Но кого это волнует? Этих судей, Бродского, Азарова, прочих при-корытных? В этой стране, которая на многие годы «прописалась» в самом низу по развитию климата предпринимательства, судьи знают, что «кушают» из бюджета, в который налоги предприниматель платит. А если не заплатит, из него их выбьют власть, менты, судебные исполнители. А не выбьют, эти же судьи предпринимателя и осудят...

«А я не плачу, и не рыдаю», уже переболел. Просто рассказываю, что ждет будущего бизнесмена-предпринимателя «в реале». Что за последние годы «особенно стабильного покращення» трудно было создать хотя бы подобие базы данных кредитоспособных предпринимателей, т.е. которым можно верить на слово?

В любом западном учереждении, в любом даже маленьком банке, магазине, ты перед сделкой можешь проверить заказчика на предмет доверия и устойчивости... А у нас? Все полностью на свой страх и риск. Сделал работу, с тобой не рассчитались, дорога одна — через суд «на панель». А можно и сразу на панель, если на суды денег нет... Обалденный «предпринимательский климат» в стране создали!

Платите налоги, а мы для вас все сделаем! Брехня это. Для себя сделаете, а нас изведёте...

За последние годы для предпринимателя «самое выжное» сделали: на 500 страниц талмуд нечитаемый (НОВЫЙ НАЛОГОВЫЙ КОДЕКС) издали, да еще на 1000 страниц комментариев лично от премьер-министра издали... Читайте, балбесы, начинайте бизнесы, когда эти 1500 страниц изучите...

А когда изучите, то имейте ввиду, что мы еще пару сотен страниц изменений приняли! А платить вам лично за время изучения талмуда никто и не обещал. Но налоги и не вздумайте не платить! Отговорки, что Налоговый Кодекс пытались несколько месяцев долдонить вместо своей работы — не принимаются!

А еще «оне» создали общую базу данных «налоговая-таможня», где чиновникам можно беспрепятственно «станы» кликать... И абсолютно безнаказанно! Приходит машина где-нибудь к польской границе, а украинская таможня радостно сообщает, что «вашей фирме „стан“ кликнули. Не у нас, но в налоговой»... И начинает предприниматель носиться с поисками, какая же «родная» структура и какой чинуша это сделал... Готовь пакет с деньгами, предприниматель, без него не разберешься...

А пригласите меня, простого бывшего предпринимателя на отчет перед депутатами или перед Кабмином. Я вам все это и расскажу. Как мы, предприниматели, умираем, как убегаем от кошмара, как улетаем в другие страны только чтобы забыть явь украинскую — доложу. И про СИЗО расскажу, как моих коллег там приструнивают... Хотя я знаю и ответ от вас, управители: «это все — ложь, все выдумка, у нас все хорошо, по бумагам от М. Бродского все улучшается»...

Улучшается конец, господа-управители! За прошлый год на 12 позиций поднялись в рейтинге развития бизнеса... С 2-мя миллионами проверок? И это — только официальных... Что это? Краткое улучшение состояния перед смертью... Так часто бывает... Классно вы сработали. Не только уничтожили предпринимателей как класс, но и выбили из них наиболее активных, которые могли и голос подать, и людей объединить, и реальную силу составить, противопоставить этой вашей поганой власти... И уйдете на шикарные пенсии, а даже если новые предприниматели и появятся, то обяжете их вам эти пенсии выплачивать... Хорошо устроились...

Валить из страны надо. Пусть вам ваши дети пенсии платят... Или сами, наконец-то, поработайте.

Предприниматели, хватит оплачивать этот их праздник жизни за наш с вами счет! Хватит обеспечивать сытую жизнь и жирную старость чинушам, при том, что нам самим по мусоркам ковыряться судьба на пенсии уготована. Закрывайте бизнесы, бросайте их, сдавайте пустые отчеты годами, чтобы не пришлось тратиться еще и на закрытие. Пусть в суд обращаются с закрытием.

Лучше вообще ничего не делать, чем эту систему выкармливать и дальше. Пусть сами работают. Тогда, может быть, и прозреют. Только поздно будет. Уже сейчас поздно.

—

Александр Захаров, конченный предприниматель; «Аргумент»