Богдан Губский вроде как собрался снова покорять Олимп. Теперь уже не с БЮТом и не с СДПУ (о). Собрался двигаться по мажоритарке. По Киеву. Спрашивается – сколько можно? Однако мало человеку. Не нагулялся. Вообще, господин Губский – тот еще персонаж... Дабы долго не разглагольствовать о его роли в политической и экономической жизни страны, привожу ниже оперативные данные известной Конторы на господина Губского. Личность примечательная во всех отношениях.
ГУБСЬКИЙ БОГДАН ВОЛОДИМИРОВИЧ, 30.03.1963 р.н., уродженець і мешканець м. Києва, зареєстрований за адресою вул. Малопідвальна 21/8, кв. .., тел. (044) 229–….., код ДРФО 2309914134, народний депутат України трьох скликань (останнє, V скликання – фракція БЮТ, №27 у виборчому списку). Володіє житловим приміщенням за адресою м. Київ, бул. Труда, б.1, кв.30. Одружений, має двох дітей.
«Значна кількість різноманітних фінансово–організаційних схем особистого збагачення за рахунок невиробничої діяльності були реалізовані Б.Губським під безпосереднім патронатом групи Г.Суркіса – В.Медведчука, в якій Б.Губський відповідав за т.зв. “цукровий сектор”, безпосередньо займаючись скупівлею цукрових заводів по всій території нашої країни і згодом практично монополізувавши виробництво цукру в Україні.
Під час цього він спирався на брата нинішнього народного депутата України від фракції БЮТ Володимира Майбоженка Олега, котрий особисто виступив співзасновником ЗАТ “Агропромисловий комплекс “Південний”, яке зокрема контролює діяльність ВАТ “Червонознам’янський цукровий завод” (смт. Радісне Іванівського району Одеської області) та ЗАТ “Глухівський м’ясопереробний комбінат” (юридична адреса: м.Київ, бул. Д.Народів, 19).
Свого часу нетривале перебування на посаді Прем’єр-міністра Ю.Тимошенко відкрило для Б.Губського унікальні можливості. Саме він, вбачаючи безкарність своїх замислів та дій, приклав руку до створення штучного дефіциту цукру у 2006 році й через свого “партійного” лідера пролобіював створення схеми з імпорту цукрової сировини.
Відповідно до задумів Б.Губського, держпідприємство “Укрспецпостач” на кошти НАК «Нафтогаз–України» (з мовчазної згоди тодішнього керівника О.Івченка) ввозило на територію України цукор-сирець.
Після його прибуття на Київську митницю, “Укрспецпостач” “раптово” відмовлявся від цукру-сирцю, який фактично безкоштовно переходив у власність Держкомрезерву. Далі сирець реалізовувався цукрозаводам за заниженими розцінками, а отримані з його реалізації кошти мали повертатися до НАК «Нафтогаз–України». Причому “компанія-посередник”, яка брала участь у зазначеній схемі, мала пільги по сплаті податків до кінця року з усіх платежів, в рамках оборудки.
Але, навіть після відставки Уряду Ю.Тимошенко, цукор-сирець продовжував прибувати в Україну за вказаними контрактами і «Укрспецпостач» змушений був його переробляти по так званій схемі «давальницької сировини», або взагалі збувати за кордон, завдаючи мільйонних збитків державі. Зрештою все завершилося неповерненням величезних сум за цукор-сирець та податків у державну казну. Перероблений цукор на той час теж був реалізований у невідомому напрямку, а Б.Губський, як власник найбільшого цукропереробного комплексу, заробив не менше 150 млн. доларів США.
Шляхом тих же “прокидних” схем ще за часів Л.Кучми Б.Губський долучився до привласнення Вінницького, Волинського, Закарпатського, Івано-Франківського, Львівського, Черкаського, Чернівецького та Чернігівського обласних газорозподільних вузлів (т.зв. “облгазів”).
Схема отримання надприбутків вищеназваних підприємств полягає у тому, що зібрані від населення та підприємств кошти за спожите природне паливо лише частково і то з великим запізненням повертаються державі, або не повертаються взагалі, “прокручуючись” через різного роду фінансові міжбанківські операції (т.зв. “гарячі” депозити).
До того ж, фактично привласнивши вказані виробничо–майнові комплекси стратегічного значення, у Б.Губського з’явилася реальна можливість нецільового використання коштів муніципальних бюджетів, які систематично виділяються на розвиток та реконструкцію газових мереж.
Генпрокуратура свого часу навіть порушила кримінальну справу щодо нецільового використання 410 млн. грн. низкою облгазів Б.Губського, яка завдяки дружнім стосункам останнього з М.Потебеньком практично не розслідується. У вирішенні зазначеного питання Б.Губському особливу допомогу надав С.Міщенко.
На даний час вказана кримінальна справа перебуває у сейфі одного з керівників Генеральної прокуратури України, який особисто “прикриває” її розслідування. Водночас, з поверненням на посаду Генерального прокурора С.Піскуна (ярий противник БЮТ, негативно налаштований особисто проти Ю.Тимошенко, а також свого попередника О.Медведька) зазначена справа може бути в провадженні поновлена, однак, за оцінками фахівців, судової перспективи не матиме, оскільки лише сам факт розголосу обставин про її розслідування може спричинити “ухвалення” декількох судових рішень щодо неправомірності її розслідування, які інспіруватимуться активістами СДПУ(о), наближеними до Б.Губського.
Проте, враховуючи події навколо звільнення С.Піскуна з посади Генерального прокурора не виключається можливість заволодіння ним узагальненою інформацією (або конкретними матеріалами вказаної справи) з метою їх подальшого розголосу серед громадськості.
Довідково:
Міщенко Сергій Григорович, 13.08.1971 р.н., уродженець м. Бориспіль Київської області, мешканець м. Києва, освіта вища юридична, наприкінці 90–х років працював помічником прокурора м.Бориспіль, а згодом прокурором Подольської районної прокуратури м. Києва, з 1999 по 2000 р.р. очолював Київську обласну прокуратуру. Через скандал з незаконним порушенням кримінальних справ проти родини Засух був звільнений з лав прокуратури.
Має близькі дружні стосунки з екс–генпрокурором М.Потебеньком (вирішував останньому особисті “земельні” питання) та народним депутатом ІІІ скликання О.Волковим, який у вдячність за допомогу в отриманні декількох земельних ділянок в Київській області домовився з на той час дуже зобов’язаним перед ним керівництвом БЮТ (О.Волков вніс великий внесок в організацію знайомства Ю.Тимошенко та низки функціонерів Блоку з Б.Березовським) щодо включення С.Міщенка до виборчого списку Блоку на парламентських виборах 2006 року (номер 57).
Внаслідок цього С.Міщенко отримав статус недоторканості, як народний депутат України, і доволі широкі повноваження – переважну більшість “земельних” питань у Бориспільському районі Київської області вирішує за рахунок власних зв’язків, завдяки чому вже декілька років поспіль близько товаришує з Б.Губським.
Саме за сприяння останнього С.Міщенко фактично став неофіційним головою осередку БЮТ у Бориспільському районі, користуючись безпрецедентними важелями впливу на керівництво органів місцевого самоврядування не тільки в районі, але й в усій Київській області.
На даний час жодна з привабливих в інвестиційному плані земельних ділянок у Бориспільському районі не може бути продана або придбана без відома С.Міщенка, який, користуючись зв’язками в Генпрокуратурі України, що на сьогодні проводить активну перевірку законності виділення земельних ділянок в області за дорученням Президента України, став одним з гарантів недоторканості подібних інвестицій в нерухомість Б.Губського.
Однак, із приходом на посаду міністра палива та енергетики В.Бойка у вересні 2006 року ситуація з облгазами різко змінилася. Новий міністр, орієнтуючись на економічні інтереси “донецького клану”, а також виходячи із доцільності політичної боротьби проти опозиції, почав витісняти комерційні структури Губського від управління обласними газотранспортними компаніями. Законних підстав у Бойка було більш ніж достатньо.
За короткий період Б.Губський втратив контроль над чотирма із восьми облгазів. Спроби останнього залучити до захисту “своїх” підприємств впливових політиків із Партії Регіонів нічого не дали, оскільки “регіонали” виношують свої плани на вітчизняні газотранспортну та газорозподільчу системи та на їх окремі складові.
Водночас, Б.Губський, не полишивши спроб повернути втрачені компанії, залучив до звершення своїх планів відомі в Україні “рейдерські” структури “Стелс” і “Лекс–Навігатор”, за допомоги яких були організовані і здійсненні спроби повернення контролю за підприємствами “Черкасигаз” та “Вінницягаз”.
Довідково:
Група (близько трьох десятків) юридично–консалтингових компаній та підпорядкованих їм приватних охоронних структур під загальною назвою “Стелс” створенні на порозі нового тисячоліття за ініціативи тодішнього глави Адміністрації Президента України В.Медведчука, наближеним до якого досі залишається Б.Губський. Останній публічно, як власне і його колишній колега–“есдек” О.Зінченко, заперечує свою відданість дальньому українському родичу Президента РФ В.Путіна, але справно погоджує з ним більшість своїх бізнесово–політичних планів і намірів.
Безпосередньо до створення вищезазначених структур має колишній заступник Голови СБ України В.Сацюк, котрий також, не дивлячись на деякі непорозуміння, що виникли на підґрунті внутрішньої конкуренції в рядах СДПУ(о), тісно співпрацює з Б.Губським, допомагаючи останньому в легалізації “загарбницької” діяльності не тільки на території Київської області, але й по всій Україні.
Маловідомий тандем юридично–консалтингових та охоронних фірм “Лекс” та “Навігатор” також є добре організованою структурою “рейдерського” спрямування, яка виконує відповідні “замовлення” з боку бізнесових структур, наближених до “ІСД”. Однак, не дивлячись на здавалось би природну конкуренцію зі “Стелсом”, вказані компанії жодного разу відкрито не стикалися, що може свідчити про наявність певних негласних домовленостей між їх “господарями”, у відповідності до яких регламентується їх діяльність у різних сферах і галузях народного господарства України.
Одним з механізмів діяльності всіх перелічених вище структур є створення на підготовчому етапі до силового захоплення конкретного об’єкта народного господарства фірм–одноденок (близнюків), які “засвічуються” у фіктивних судових процесах і нібито тісно співпрацюють з виконавчою службою Мін’юсту. Це пояснює таку велику кількість зареєстрованих під схожими назвами суб’єктів підприємницької діяльності, які не здійснюють реальної діяльності, оскільки після проведення “операції” і отримання відповідних “відкатів” від справжніх власників захопленого об’єкту, весь новостворений ряд фірм “самоліквідується”, а їх працівники звільнюються і всіляко прикриваються від можливого переслідування.
Саме, з метою політичної і інформаційної підтримки таких “операцій” у 2005 році за безпосередньої участі Б.Губського був створений т.зв. “Національний комітет з протидії “рейдерству”, почесним головою якого став Л.Кравчук, а до його складу увійшли представники Ліги адвокатів України та інших громадських об’єднань юристів, наближених до СДПУ(о).
Водночас, на даний час триває жорстке, але приховане від громадськості протистояння між вищеназваними “рейдерськими” структурами і групою компаній “Чернявський і партнери”, котрі, отримуючи фінансову допомогу з Росії від представників бізнесово–політичних кіл, наближених до Ю.Лужкова та партії “Единая Россия”, нерідко “допомагають” у вирішенні проблем такого ґатунку компаніям, наближеним до фінансово–промислової групи “Систем Менеджмент Капітал” Р.Ахметова.
В свою чергу, ситуація, що складається навколо дострокових парламентських виборів завадила групі “Чернявський і партнери” здійснити “недружнє поглинання” вітчизняного авіа-корпорації “Кий–Авіа”, яка стала б черговим “полем битви” за контроль за галузями туризму, пасажирських та вантажних авіаперевезень.
Водночас Б.Губський, використовуючи В.Лецкана, став арбітражним керуючим для проведення роботи з перегляду судових рішень щодо володіння девелоперською фірмою, яка придбала у власність Комунальне підприємство “Взуттєва фабрика “Київ”. Крім того, ним майже завершено кампанію щодо переоформлення на В.Лецкана комплексу будівель, які належали фірмі “Б.М.В.” за адресою м. Київ, пр. Науки, 4.
Довідково:
Лецкан В’ячеслав Львович, 11.10.1965 р.н., уродженець і мешканець м.Києва, свого часу притягувався до кримінальної відповідальності за “шахрайство”, є співзасновником низки багатопрофільних комерційних фірм, що надають юридичні та логістичні послуги (Мале Підприємство “Либідь”, ТОВ Українсько–ізраїльське спільне підприємство “Свіфт”), підтримує дружні зв’язки з громадянами Ізраїлю, у т.ч. через своїх родичів: Лецкан(Леукан) Діну Юхимівну (05.09.1956 р.н., уродженка і мешканка м.Києва, засновниця малого колективного підприємства “Венера”), Лецкан Сергія Григоровича (мешканця м. Херсона, засновника Виробничого малого колективного підприємства “ХерсонПрибор”) та його дружину Лецкан Ірину Володимирівну (мешканка м.Херсон, співзасновниця ЗАТ “Техніка” та ВАТ “Виробничо–комерційна фірма “Ріната”).
Продолжение следует...
Рейдерство в Украине
Комментариев нет:
Отправить комментарий