У жовні 2008 року практично всі видання України обійшли повідомлення про випадок, який трапився 17 жовтня в Подільському райсуді столиці. Ось як описав цю подію єхидний автор сайту «М’яті записки» http://crumpled-notes.com.ua/8.html :
«Чтоб не говорили — депутаты наши любят людей, переживают за них. Не забывают они о самых малых и угнетенных – заключенных. Знают, что им, взятым под стражу, нелегко.
И вот вдруг услышали депутат Верховного Совета Василий Горбаль и депутат Киевского городского совета Алексей Омельяненко, что будет Подольский районный суд заседать и подумали, и сговорились – «А давай сходим, посмотрим на сирот убогих». Чтоб не скучно было взяли они с собой «группу неустановленных лиц» и машину с мигалками с клиники «Борис».
Заглянули наши достойные граждане в суд – а там такое делается! Чиновника Могильного, подозреваемого в злоупотреблении служебным положением и подделке документов, собирается следователь Генпрокуратуры под стражу взять. А дело-то совершенно пустячное. Был себе остров Безымянный в фарватере Днепра на территории Обуховского района никому не нужен. Даже беспокоить Козинський сельсовет неудобно. Вот и взял Могильный, которому болела душа за земли, что гуляют, подписал и выдал госакты на землю. И тут видят Горбаль и Омельяненко, что суд украинский мудр и справедлив. Переживает он за землю и государство – зачем брать Могильного под стражу, если человек еще столько добра может сделать.
Но тут показала свое нечеловеческое лицо прокуратура. Встал следователь прокуратуры и говорит, что с судом все ясно, но никуда голубчика он отсюда не отпустит, а прямо здесь своим правом следователя открывает он криминальное дело и задерживает Могильного.
Возмутились депутаты, взяли, положили Могильного в носилки, окружили его защитой и заботой, понесли в скорую. А чтоб следователь глаза не трудил свои бумажками депутат Омельяненко забрал у него папочку с материалами дела и передал ее Горбалю, который любит вечером почитать детективы. А что делать, если друг читать любит, а за книжками ходить не успевает.
Увезли Могильного отдыхать, и Омельяненко с ним уехал, потому что жадиной оказался следователь. Пришел он на работу и решил, что надо папочку вернуть, а так как работать он умеет, то сразу и написал представление на обыск жилья Омельяненко. Но тот не обиделся, мешать ему не стал, а чтоб глаза не мозолить поехал в село никому не известное в никому неизвестной области помогать подымать сельское хозяйство.
А журналисты как всегда налетели, раскричались и написали всякого»
Такого в Генпрокуратурі ще не бачили – щоби народний депутат України та депутат столичної міськради викрали обвинуваченого прямо з суду, у присутності слідчого. Але з Василем Горбалем вдіяти було щось нереально – Верховна Рада напевно не дала б згоду на притягнення його до кримінальної відповідальності за таку витівку. Тож «по гарячих слідах» справа була порушена лише відносно Омельяненка. Цитуємо повідомлення «Ліги» того часу http://smi.liga.net/articles/2008-11-03/766155-raskol-v-pr-omelyanenko-i-gorbalya-sdayut-svoi.htm :
«Следователь Генеральной прокуратуры Украины Андрей Курысь объявил в розыск лидера фракции Партии регионов в Киевсовете Алексея Омельяненко и частного предпринимателя, бывшего и.о. начальника Обуховского райотдела земельных ресурсов Александра Могильного. Их местонахождение правоохранительным органам неизвестно.
Уголовное дело против председателя наблюдательного совета ОАО “Трест “Киевгорстрой-1 имени Загороднего” Омельяненко было возбуждено 20 октября заместителем Генпрокурора Ренатом Кузьминым. Подробности этого дела стали известны из его письма Виктору Ющенко о проблемах судебной власти, а также из документа следственного отдела ГПУ.
17 октября в помещении Подольского райсуда Омельяненко после рассмотрения дела об избрании меры пресечения в отношении Могильного выхватил из рук следователя постановление о повторном задержании. После чего Горбаль и Омельяненко отнесли Могильного на носилках в карету скорой помощи и доставили в клинику. Оттуда двое подозреваемых — Омельяненко и Могильный исчезли в неизвестном направлении.
Могильному инкриминируют земельную аферу: способствование незаконному отчуждению 51 земельного участка на о. Безымянный на Днепре близ пгт. Козина Обуховского района.
В 2003-2007 гг., по мнению следствия, гектары земли были незаконно перепроданы физическим лицам и на данное время оформлены на имя Омельяненко и Горбаля. Последний проходит по делу как свидетель, Омельяненко — как подозреваемый».
Про колишнього начальника Обухівського районного відділу земельних ресурсів Олександра Могильного преса писала давно й натхненно. Здається, першою про цього достойника згадала Тетяна Чорновол у своєму розслідуванні «Козинські загарбники», вміщеному в 2005 році сайтом «Обозреватель». Ну, а після того, як два компаньйони по будівельному бізнесу Горбаль та Омеляненко викрали Могильного прямо з зали суду, про обухівські оборудки з землею не писав хіба ледачий. Тим більше, що впродовж 2004-2007 нові власники острова Безіменний перетворили його на півострів, намивши дамбу й порушивши гідрологічний режим Дніпра в районі Козина.
До речі, Державна екологічна інспекція ще в 2007 році провела перевірку й внесла пану Горбалю, як власнику острова, припис з вимогою ліквідувати саморобний насип і повернути акваторію Дніпра в первинний стан. Виконувати цей припис народний депутат, ясна річ, не став. Натомість домовився з адміністративним судом, який за його позовом визнав цей припис неправомірним.
Але донедавна майже ніхто не знав, що кримінальна справа відносно Олександра Могильного за, як дипломатично сказано в інформаційному повідомленні, «незаконне відчуження» острову серед Дніпра, була попервах порушена за моєю заявою. Найсмішніше, що про це тривалий час не знав навіть я.
А було так.
«Опариш»
Два роки поспіль – 2005-й і 2006-й – я провів у турботах і клопотах про те, як би відправити на лаву підсудних тодішнього прокурора Обухівського району Василя Івановича Хруща. Тут були особисті причини. Річ у тім, що в квітні 2005 року Василь Іванович, сильно ображений на мене за мої публікації, якимсь чином домовився з суддею Печерського райсуду Іриною Литвиновою й та винесла рішення, яким визнала недостовірними мої статті про цього любителя шикарних квартир і автомобілів BMW. Ну, а оскільки її честь забула мене викликати в судове засідання (повістки невідомо з якого дива відправлялись за адресою типографії по вулиці Анрі Барбюса) і я про це рішення довідався абсолютно випадково, Апеляційний суд м.Києва його, ясна річ, скасував. А я в серцях пообіцяв Василю Івановичу далеку дорогу в казенний дім.
Оскільки Донецьк, як відомо, порожняк не жене, обіцянку свою я виконав і прокурор найкрутішого району в Україні, на території якого живуть президенти, олігархи та все вище чиновництво, таки опинився на лаві підсудних http://ord-ua.com/2007/11/30/hrusch-s-veschami-na-vyihod/ .
Але це вдалось не з першого разу. Спочатку я сподівався, що Хрущ буде притягнутий до кримінальної відповідальності за пограбування військової нафтобази у Василькові. Одначе на заваді стала могутня постать подільника Хруща – заступника Генпрокурора Віктора Кудрявцева. Тоді довелось прискіпливо дослідити джерела прокурорського добробуту, зокрема – механізм продажу благословенної обухівської землі на підставних осіб. Цей шлях виявився напрочуд плідним і я регулярно публікував списки щасливців, на ім’я яких за активної участі Хруща виготовлялись державні акти на право приватної власності на землю.
Заявами про злочин я бомбив прокуратуру Київської області, вимагав у судовому порядку визнати неправомірною бездіяльність Генерального прокурора України, але єдиним результатом стало те, що Хрущ з легкої руки Станіслава Речинського отримав у прокурорських колах прізвисько «Опариш» — саме так Станіслав озаглавив одну зі своїх статей http://ord-ua.com/2006/01/30/oparyish/.
Зокрема, десь на початку 2007 року до моїх рук потрапили копії актів на право приватної власності на землю, якими 19 громадян, відповідно до рішення Козинської селищної ради від 15 квітня 2003 року №28-18, наділялись земельними ділянками для будівництва й обслуговування індивідуальних житлових будинків в смт. Козин по вул. Старокиївська, у житловому масиві «Краєвид-2». Елементарна перевірка засвідчила, що такого житлового масиву не існує, а під забудову насправді передано острів Безіменний серед Дніпра, до якого вже встигли намити дамбу.
Підробка, вчинена начальником відділу Могильним, чий підпис стояв під актами (другий підписант – селищний голова Федоренко помер у 2003 році), була очевидною – острів не входив до території селищної ради й тому землицю на ньому міг розподіляти лише голова райдержадміністрації. Але й це виключалось – житлове будівництво в межах 100-метрової захисної смуги водойми заборонено. Та оскільки акти були датовані 25 квітня 2003 року, інтересу для мене вони не становили – на той момент Хрущ ще працював у Києві й до Обухівського району відношення не мав.
Щоби добро не пропадало, я не потрібні мені документи зібрав до купи, накидав аркушик тексту під назвою «повідомлення про злочин» і при нагоді – було це наприкінці березня 2007 року – заніс у прокуратуру Київської області. Звісно, на те, що буде порушена кримінальна справа, я не розраховував. Натомість сподівався отримати відмовну постанову, оскаржити її до суду й заробити пару сотень гривень у якому-небудь виданні, яке б опублікувало мій черговий фейлетон про те, як прокуратура обстоює законність і правопорядок.
Але трапилось так, що жодної відповіді з прокуратури я не одержав і, заклопотаний судовим процесом, що розпочався над Хрущем, про свою заяву просто забув. І навіть коли через півтора роки преса шуміла про оголошення в розшук Могильного та Омельяненка, я й припустити не міг, що весь цей «движняк» спричинила моя заява.
І ось 14 лютого 2011 року пролунав телефонний дзвоник:
- Володимире Марковичу? Це Вас турбують з Головного слідчого управління Генеральної прокуратури України. Ви б не могли завтра до нас під’їхати?
- Речі з собою брати? Сподіваюсь, у порядку статті 115-ї КПК України?
- Ні, ну що Ви. Просто Вас треба допитати як свідка. По справі Могильного.
- О, боги! А я тут до чого?
- Та, Ви приїжджайте – все довідаєтесь.
Слідчі дії – це для мене завжди насолода. Відсуваю всі справи й їду на Борисоглебську отримувати задоволення. І ось що виявляється.
А виявляється, що за моєю заявою кримінальна справа таки була порушена. Річ у тім, що ще в жовтні 2006 року заступник прокурора Київської області Матвієць порушив «фактову» кримінальну справу за ознаками службової недбалості у зв’язку з втратою в Обухівському районному відділі земельних ресурсі документації із землеустрою щодо відведення земельних ділянок на території Козинської селищної ради. Ходили чутки, що це трапилось в проміжок між серпнем 2002 року й жовтнем 2003 року, коли обов’язки начальника відділу земельних ресурсів виконував Олександр Борисович Могильний. Але жодних доказів його протиправної діяльності не було.
І тут у обласну прокуратуру надходить моя заява. Та ще й з копіями актів на землю. За кілька днів, 4 квітня 2007 року, у межах «фактової» справи слідчий виносить постанову про порушення відносно Могильного кримінальної справи за ознаками зловживання службовим становищем на користь третіх осіб – ч.2 ст. 364 КК України.
Цю постанову адвокати Могильного негайно оскаржили до Печерського суду. І суддя Кузьменко Володимир Володимирович (той, що зараз засідає в Київському апеляційному адміністративному суді) не тільки скасував постанову про порушення кримінальної справи, але ще й відмовив у порушенні справи – тобто унеможливив притягнення Могильного до кримінальної відповідальності на майбутнє.
Судячи з тексту цього судового шедевру, він обійшовся Васі Горбалю десь у 8-10 тисяч доларів. Принаймні, я не думаю, що за меншу суму здравомислена людина, та ще й з юридичною освітою, могла написати те, що учудив суддя Кузьменко. Наприклад:
«Суду не надано дані про те, що допитані свідки, які є власниками земельних ділянок, вказали про будь-яку зацікавленість Могильного О.Б., отримання ним винагороди, порушення чинного законодавства тощо». Цікаво, кого це суддя Кузьменко назвав «власниками» земельних ділянок? – Невже Горбаля та Омеляненка? Ні, виявляється, його честь мав на увазі підставних осіб, які за 100 гривень ставили свій підпис під заявами про видачу їм земельних ділянок з тим, щоби тут же переоформити землю на двох аферистів.
Або: «Однак є спірним, що викладені в постанові про порушення кримінальної справи дані про те, що земельні ділянки, які були виділені громадянам, є островом на р.Дніпро чи частиною такого острова відповідають дійсності». Виявляється, суддя Кузьменко не знає, що це питання є безспірним і врегульовано адміністративно-територіальним поділом України, відповідно до якого виділені за підписом Могильного земельні ділянки взагалі не належать до території Козинської селищної ради й є частиною острова в акваторії Канівського водосховища.
Чи ось такий перл: «Відсутні дані, що, виконуючи обов’язки начальника Обухівського районного відділу земельних ресурсів, Могильний О.Б. погоджував проектно-технічну документацію щодо виділення на острові земельних ділянок». Одначе погодження проектно-технічної документації якраз і належить до службових обов’язків начальника районного відділу земельних ресурсів, доказом чого є не тільки посадова інструкція Могильного, але його підпис на кожному державному акті на право приватної власності на земельну ділянку.
Але й це не все. Суддя Кузьменко навіть не зазначив у зв’язку з чим треба відмовити в порушенні кримінальної справи щодо Могильного – чи то через відсутність події злочину, чи то через відсутність складу злочину в діях службової особи, чи внаслідок акта амністії чи з якоїсь іншої причини, передбаченої Кримінальної-процесуальним кодексом України. Просто написав «відмовити» без жодного обґрунтування та пояснень.
Треба думати, що апеляційна інстанція також не залишилась без поваги з боку пана Горбаля. Виходячи з середніх цін на судові рішення по Києву, можна припустити, що ця повага потягнула десь тисяч на 15 доларів. Принаймні, за меншу суму судді Полтавцева, Вдовіченко та Чорний чи навряд залишили б постанову Кузьменка без змін. Хоча б тому, що особа, за заявою якої кримінальна справа була порушена, тобто я, ані в суд першої інстанції, ані в апеляційний суд навіть не викликалась. А тому за будь яких обставин постанова Кузьменка підлягала скасуванню з поверненням скарги Могильного в Печерський райсуд на повторний розгляд.
Також можна припускати, що тільки пожертвами на честь богині Феміди Горбаль не відкараскався. Всі матеріали, зібрані прокуратурою Київської області щодо Могильного, були в квітні 2007 року терміново витребувані Генеральною прокуратурою України «на перевірку». Де й «перевірялись» аж до жовтня 2008-го.
(далі буде)
Володимир БОЙКО, спеціально для «ОРД»
Комментариев нет:
Отправить комментарий